Празький цвинтар [без ілюстрацій]

— Ні, Діано, попри своє вбрання, це брат, — відповів дю Мор'єр.

— Перед ким він преклоняється? — стрепенулася вона.

Відбити випад мені коштувало певних зусиль:

— Мені не дозволено говорити, — прошепотів я обережно, — можливо, ви знаєте, чому…

Відповідь була саме такою, на яку очікували.

— Розумію, — відповіла Діана, — ви від Великого майстра Чарльстона. Я рада, що ви зможете передати моє бачення фактів. Зібрання відбувалося на рю де ля Круа Ніве, у місцерозташуванні ложі «Les Couers Unis Indivisibles», яку ви, певно, знаєте. Мене мали посвятити у Майстрині храмовників, і я прийшла, сповнена покори прийняти єдиного милостивого бога — Сатану й пройнятися ненавистю до лихого бога — отця католицького, Адоная[256]. Я, сповнена жагучого бажання, це ви мені повірте, підійшла до вівтаря Бафомета, де на мене вже чекала Софія Сафо, яка почала розпитувати мене про паладійські догми, тож я покірно, як завжди, відповідала: «Який обов'язок має Майстриня храмовників?» — «Ненавидіти Ісуса, проклинати Адоная та шанувати Люцифера». Хіба ж не цього хотів Великий майстер? — і, питаючи, вона схопила мене за руки.

— Звісно, цього, — відповів я розважливо.

— Тоді я проказала ритуальний заклик: «Прийди, прийди, Люцифере великий, обмовлений священиками й королями!» Моє тіло тремтіло від збудження, коли я почула, як усі присутні в один голос, піднявши кинджали, як один, прокричали: «Nekam Adonai, Nekam!» Та поки я сходила до вівтаря, Софія Сафо дала мені патену[257], річ, яку я раніше бачила лише у вітринах крамниць релігійних предметів, тож поки я цікавилась, що тут робить ця парафернальна гидка річ римського культу, Велика майстриня мені пояснила, що, оскільки Ісус, зрадивши істинного Бога, підписав на горі Фавор[258] мерзенну угоду з Адонаєм, порушивши хід речей й обернувши хліб на тіло своє, то наш обов'язок — проколоти кинджалом блюзнірську облатку, якою священики щодня відроджують Христове відступництво. Скажіть-но мені, пане, чи бажає Великий майстер, щоб цей ритуал був частиною посвяти?

— Я не годен цього казати. Може, краще ви розкажіть, що ви зробили далі.

— Певна річ, я відмовилась. Адже проколювати кинджалом облатку — значить, вірити, що то дійсно тіло Господнє, а істинний паладієць не повинен вірити у цю брехню. Проколювати облатку — це католицький обряд для віруючих католиків!

— Гадаю, ви маєте рацію. Я стану вашим посланцем і повідомлю вашу думку Великому майстру.

— Дякую, брате, — мовила вона й поцілувала мені руки.

Потім, я б навіть сказав легковажно, розстебнула вгорі сорочку, оголивши білісіньке плече, й поглянула на мене, запрошуючи. Та раптом вона різко вивернулася, ніби від сильних конвульсій. Покликавши сестру, лікар дю Мор'єр разом з нею перенесли дівчину на ліжко. І чоловік промовив:

— Зазвичай, коли з нею трапляється така криза, вона переходить з одного стану в інший. Вона досі при тямі, це лише контрактура щелеп та язика. Варто лише трапитись невеличкому спазму в яєчниках…