Філософія як історія філософії: Підручник

Деміфологізуючий аналіз легенди про нібито історичне походження Московії з Давньокиївської держави знаходимо і в Маркса (звичайно, за радянських часів ця праця навіть і не згадувалась, вона була вперше опублікована в СРСР у 1989 р., коли радянська імперія вже активно розвалювалася). Підкреслюючи цілком європейський характер «імперії Рюриковичів» (Київської Русі), її типологічну подібність до імперії Карла Великого[179], Маркс категорично відмовляється визнати будь-яку історичну тяглість між Київською державою і Московією. «Колискою Московії, — наголошує Маркс, — було криваве болото монгольського рабства, а не сувора слава доби норманів. А сучасна Росія є ніщо інше як перетворена Московія»[180]. «Московія, — підсумовує своє дослідження російської історії Маркс, — виховалася і виросла в жахливій і мерзенній школі монгольського рабства. Вона посилилася лише завдяки тому, що сягнула віртуозності у мистецтві рабства. Навіть після свого визволення (від татар. — Авт.) Московія продовжувала грати свою традиційну роль раба, що став паном. Згодом Петро Великий поєднав політичне мистецтво монгольського раба з гонористими прагненнями монгольського владаря, якому Чингизхан заповів реалізувати свій план завоювання світу»[181].

Влада міфо-месіаністських уявлень про виняткову історичну місію Росії у світі була настільки могутньою, що навіть видатні представники російської культури нерідко підпадали під її «магію», виявлялися нездатними розпізнати агресивно-загарбницьку, колоніалістську суть політики Російської імперії. Так, під час жорстокого придушення польського повстання, коли обурена звірячими розправами російського війська над польським населенням європейська громадськість затаврувала варварські дії російських військовиків, видатний російський поет О. С. Пушкін розцінює обурення європейської громадськості як «наклеп» на Росію, говорячи, що події в Польщі — це просто «сімейна сварка» в родині слов’янських родичів, у яку не годиться втручатися «чужим». У присвяченому цим подіям вірші «Клеветникам России» Пушкін висловлюється так: