Філософія як історія філософії: Підручник

За свідченням багатьох російських дослідників (у тому числі й самого М. Бердяева), російська культура була принципово несумірною з ідеєю свободи. На відміну від Західної (Київської) Русі, що «мала всі передумови, з яких на Заході у той час виростали перші пагони свободи» і яка «в принципі жила спільним життям із Заходом, особливо у Галичі й Новгороді»[167], Московія була країною східної культури. «У татарській школі, на московській службі, — зазначає Федотов, — вигартувався особливий тип російської людини — московський тип... цей тип психологічно являє собою сплав північного великороса з кочовим степовиком, вилитим у форми осифлянського православ’я... Без гучних військових подвигів, навіть без усякого воїнського духу — у Москві згасла київська поезія воїнської доблесті — однією лиш нелюдською працею, витримкою, більш потом, ніж кров’ю, створив москвитянин свою потворну імперію. у цьому пасивному героїзмі, невичерпній здатності до жертв полягала завжди сила російського солдата — до останніх днів імперії»[168]. Духовний світ цього психологічного типу спрощується — «світогляд російської людини спростився до краю, навіть порівняно з середньовіччям москвич примітивний. Він не міркує, він приймає на віру кілька догматів, що на них тримається його моральне й суспільне життя. Але навіть в релігії є для нього щось більш важливе, ніж догмат. Обряд, періодична повторюваність узаконених жестів, поклонів, словесних формул зв’язує живе життя, не дає йому змоги розповзатися на хаос... Християнство... все більш перетворюється на релігію священної матерії, ікон, мощей, святої води, ладану, проскур і пасок... Звісно, що в цьому світі не могла мати місця свобода. Послух у школі Йосифа був вищою чернечою чеснотою. Звідси його поширювання через «Домострой» у життя мирян. Свобода для москвича — поняття негативне: синонім розбещеності, «непокори», неподобства»[169]. «Увесь процес історичного розвитку на Русі став протилежним західноєвропейському: це був розвиток від свободи до рабства. Рабство диктувалося не примхою владарів, а новим національним завданням: створенням імперії на вбогому економічному базисі. Тільки вкрай загальним напруженням, залізною дисципліною, страшними жертвами могла існувати ця злиденна варварська, нескінченно поширювана держава. Є всі підстави вважати, що народ свідомо або несвідомо... здійснив цей вибір між національною могутністю і свободою»[170].