Фаренго. Ч. 2. Гніздо
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-036-0
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Фаренго. Ч. 2. Гніздо». Краткое содержание книги:
Ящери, наче за командою, підняли свої праві кінцівки, розвернулись на місці й неквапом покрокували вглиб Лабіринту.
— Вони запрошують нас йти за ними, — повідомила Тарасваті.
Процесія рушила пандусом й за хвилину опинилась у тунелі, обличкованому вже знайомими Вольску шестикутними плитами. Техноархеологу здалося, що він знає, куди їх ведуть. Світлові колони Зали Часу[63] все ще стояли перед його очима. Але його передчуття не збулися. Пройшовши великим тунелем кілометрів зо два, ящери завернули до вужчого бічного проходу. Він привів рептилоїдів і людей до круглої зали з шатровою стелею. Посеред зали на гранітному постаменті стояли два великі біоконтейнери авреліанського виробництва.
— У них знаходяться сестра Овіта і відступниця Шерма, — повідомила Тарасваті. — Ґ’орміти пропонують нам обмін. Ми залишаємо Кішу погостювати у них, а на лінкор забираємо обидва творіння Тейсанболона.
— Обмін «живими щитами»? — запитав Зоран.
Ніхто йому не відповів.
— Ми з Гуммом хочемо попросити аспінш[64] і захисту в Храму, — несподівано мовила Мулан.
— Храм почув тебе, — сказала їй Тарасваті після довгого напруженого мовчання. — Храм прийме рішення.
Потім Знаюча звернулась до Вольска. Той спочатку не зрозумів, що голос жриці звучить не в комунікаторі, а у просторі його мислення.
«Ґ’орміти клану Б’єдор хочуть поспілкуватись із тобою, — протранслювала техноархеологові Тарасваті. — Це стосується гнізда ґиргів».
«Я готовий».
«Ми утрьох зі Знаючою Р’аавал пройдемо до кімнати безпечного спілкування. Решта нас зачекає».
«Кімната безпечного спілкування?»
«Приміщення на кшталт нашої „червоної зони“. Але незрівнянно надійніше».
Від групи рептилоїдів відокремився ящер, шолом якого прикрашали вирости, що утворювали своєрідну «корону». Він попрямував до виходу із зали. Тарасваті жестом наказала людям залишитись у круглій залі.
«Напевне, це їхня Знаюча», — вирішив Вольск, дивлячись на «коронованого» ґ’орміта. Він без жодного сумніву рушив за «коронованим», відчуваючи, що ззаду, на відстані кількох кроків, за ним іде Тарасваті.
Техноархеолог думав, що ґ’ормітська «червона зона» розташована десь поряд із круглою залою, але помилився. Спочатку «коронований» повів його і Тарасваті до головного тунелю і лише пройшовши ним углиб Лабіринту кількасот метрів, вони звернули наліво — до трикутного щілинистого спуску. Прохід мав такий виразний закрут, що Вольск вирішив, що їхня процесія сходить на нижні рівні положистою спіраллю. Стіни проходу звужувались у його верхній частині, і техноархеологові постійно здавалось, що плити зсуваються, намагаючись розчавити його шолом. Прохід раптово обірвався. Попереду нашлемний ліхтарик Вольска висвітив глухий гранітний мур. Ящер зупинився.
«Потрібно зачекати», — попередила Знаюча.
Техноархеолог подумав, що, можливо, людей у цьому місці просвічують якимись хитрими променями, шукаючи все вороже.
«У кімнаті безпечного спілкування наші комунікатори не працюватимуть, — попередила Тарасваті. — Ви з Преподобною Р’аавал спілкуватиметесь через мене, телепатично».
Цієї миті гранітний мур безшумно від’їхав убік, відкриваючи невелике чотирикутне приміщення, уздовж трьох стін якого тягнувся горизонтальний виступ. Вольск подумав, що цей виступ призначений для відпочинку тих, хто вирішив безпечно поспілкуватись. Преподобна Р’аавал першою подала приклад, присівши на виступ. При цьому її хвіст загнувся так, що не заважав ґ’ормітській Знаючій спиратись на стіну. Спочатку кімнату освітлювали лише ліхтарики людей. Але невдовзі дві кам’яні плити біля входу почали випромінювати м’яке блакитнувате світло. А ще Вольск зауважив у центрі кімнати циліндричне підвищення, що нагадувало капітель доричної колони. Він припустив, що бачить постамент, призначений для якогось нині відсутнього артефакту.
«Преподобна Р’аавал зацікавилась нашими знахідками на Тифоні», — повідомила Тарасваті.
Вольск детально розповів про древню «піраміду», про чужу дослідницьку базу, знайдені носії інформації та про свої висновки щодо місця знаходження гнізда ґиргів. Ця розповідь, разом із трансляцією через піфійку, зайняла багато часу. Техноархеолог не бачив обличчя Тарасваті, але майже фізично відчував, як важко тій підтримувати постійний «телепатичний міст» між ним і ґ’ормітською Знаючою. Р’аавал жодного разу не перепитувала й не вимагала уточнень. Вона сиділа нерухомо, лише кінчик її хвоста безперервно рухався.
63
Зала Часу — найбільша з печер Лабіринту Анволі. Виглядає, як багатокілометровий просторий тунель із розташованими вздовж нього світловими колонами.
64
Аспінш (неопехлевійський діалект) — притулок.