Фаренго. Ч. 2. Гніздо

«Салют, Фаренго! — подумки привітав знайомий пейзаж Вольск. — Наше з тобою розлучення виявилось недовгим…»

А ще він подумав, що, можливо, десь тут живе тепер сліпа Шерма. Він навіть уявив зліплену з глини хатинку на березі фаренгійського океану і струнку жінку, котра стоїть поряд із вбогим житлом, прислухаючись до плюскоту кволих хвиль. Підступна уява техноархеолога намалювала Шерму-вигнаницю оголеною, і промені Таліс хтиво блукали її тілом, немов накладали багряні вальори на шкіру кольору темної міді.

Від мрій про Шерму Вольска відволікла кумедна постать її доньки, одягненої у завеликий як для неї біологічний скафандр. Мулан посадила Кішу в кошик транспортного «павука» і йшла поряд, слідкуючи, щоби та не впала.

«Й навіщо ящерам здалось це дитисько?» — подумки запитав Вольск й приладувався передостаннім до процесії, що рушила в бік Лабіринту Анволі. Замикав похідну колону пафосний Гумм, який безупинно мурмотів молитви до Велудумана. Він знав, що прямує до Храму Життя, і просив у Держателя Склепіння, щоб Сили цього святого місця напоумили грізних піфійських жриць вибачити Мулан усі її помилки і провини.

Невдовзі перед експедицією виріс самотній пагорб, у якому ще вгадувалась руїна колись величної брами. Її велетенські, поставлені сторчма гранітні плити давно втратили ознаки ретельної обробки, а положистий пандус, що вів до брами, розтріскався і просів у кількох місцях. У вхідному створі стояли ящери у нестерпно блискучих скафандрах. Їх, як і людей, було шестеро, і вигляд у них був урочистий.

— Клан Б’єдор вітає нас при брамі Храму, — прокоментувала ситуацію Тарасваті. Вольск уже знав, що Знаючі вміють телепатично спілкуватись із ґ’ормітами, і не здивувався. Ящери як ящери. Дорослі здоровезні особини. Хвости кумедно ворушаться, шоломи видовжені й непрозорі. Але на інших зустріч представників двох розумних галактичних рас таки справила враження. Гумм прошепотів «Яще-е-ери!» з таким відчайдушним захватом, що Мулан озирнулась на свого чоловіка. Вольск не міг бачити її обличчя, але був впевнений, що на ньому цієї миті не було схвального виразу.

— Клан Б’єдор зичить здоров’я і плодючості усім нам, а також радіє тому, що одна з нас несе у собі зародок нової розумної істоти, — продовжила тлумачити думки чужих піфійка.

«Правильні хлопці ці рептилоїди, — подумав Вольск. — Зробили комплімент вагітній жінці і нам побажали плодючості. Всім зрозумілі позитивні речі, незалежно від расової належності та ментальних розбіжностей».

— А ще вони кажуть, — провадила далі Тарасваті, — що отримали повідомлення про початок війни на Сельві й висловлюють нам свою підтримку. Вони кажуть, що їхні військові зорельоти зараз допомагають нашим обороняти Сельву від ґиргів.

«Союзники, значить, — зрозумів Вольск. — Це добра новина. Як не крути, а ящери — древня раса. З їхнім досвідом і технологіями Повзучих буде легше відбитись від ґиргів… Якщо від ґиргів взагалі можливо відбитись».