Слiди на дорозi

— Німі тоже займутса, кагда ані памогут етім фашистам в Кієвє нас унічтожить. Їм нужна толька земля наша, без нас.

— Ну да… Вот толька не будет етава. Не в пєрвий раз рускім фашистав біть. У нас ета в краві, — засміявся Фріц.

— А многа там укропав на блокпастє? — вирішив я поставити нарешті питання.

— Я, кагда єзділ, відєл окала десятка. Но гаварят, што камандаваніє їх с бальшим калічествам солдат засела на шахте.

— А еті, каториє на блокпастє, аткуда к нім лучше падабратса?

Мужик задумався. Але тут у розмову вступила жінка:

— Мне женщіна, што живьот на той старанє села, где тєррікон, гаваріла, што ані больше не могут хадіть к калодцу, патамушта еті там теперь пастаянна ходят па воду. Может, можна їх там падстерєчь і па аднаму давіть?

— А Ви думаете ані па аднаму ходят?

— Ну даже єслі і по два… не вєліка разніца, его ж хахли, голие, босие.

Я засміявся.

— Да. Ваша правда. А пачєму мєсниє не ходят к калодцу?

— Баятса.

— Чево?

— Ну, што уб’ют. Па тєлєвізару каждий день паказивают, што ані витваряют с мєснимі: марадьорят, насілуют, убівают… ужас.

— У вас тут ловіт расійскає тєлєвідєніє?

— Канєшна. Ми толька єво і смотрім. Патамушта на українскіх каналах враньйо татальнає, ані же заїнтєрєсовани в етам, а расія — нет. Ну, в смисле расія памагаєт, но вигади та нікакой не імєєт.

— Ясна. Так, может, атравіть калодєц?

— Тю… так, а где ж люді патом воду брать будут? Ета сейчас проста винуждєнная мера. А так, то там очень харошая вода.

— А атнасітєльна абстрєлав, што думаєте?

— Ну вот меньше нєдєлі назад по селу стрєлялі. Тогда у нас вадаправод і свет пєрєбіла. Женщіну одну убілі. Тут другова мненія бить не может, мразі еті вижить нас хатят.

— А ані уже стаялі здесь тагда?

— Да. Какраз пару дней, как прієхалі, началі стрелять. Та так, што і сваїх пабілі, і машини сваї падарвалі.

— Так што ета ані, виходіт, самі па себе стреляют?

— Нет. Ані в село целілісь, но, навєрнає, прамахнулісь. Там аднаврємєнна нєскалька дєсяткав снарядав прілєтєла, земля, ужас, как дражала, і нєскалька снарядав па нім самім і папала.

— Ясна. Дебіли, — вимовив я з глибоким зітханням.

— Ну, што, будем ідті? — звернувся до мене Фріц.

— Да. Спасіба бальшоє за воду. Пайдьом ми к сваїм.

— Удачі парні.

— Спасіба. І вам.

Відійшовши трохи від будинку, Фріц звернувся до мене:

— І зав’язуй з водою. По-перше, я не хочу вже, а по-друге, насправді отруїти можуть.

— А що мені у них питати? Попросити зателефонувати мамі в Тамбов, тому що мій телефон розрядився?

— Запитай, чи можна конфіскувати будинок на потреби народного ополчення, — засміявся Фріц.

— Гарна думка. Ось тільки не думаю, що після цього вони нам розкажуть щось корисне.

— Розкажуть. Злякаються і розкажуть. А що за номер ти йому продиктував?

— Свій.