Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Слiди на дорозi
Слiди на дорозi - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Слiди на дорозi

Электронная книга - «Слiди на дорозi». Краткое содержание книги:

«Сліди на дорозі» — це не лише книга. Це — унікальний досвід драматичних подій, які ви зможете пережити у якості очевидця. Це — жива книга, яку можна не лише прочитати, а й побачити на власні очі події, що відбувалися на Сході під час воєнних дій. Це — напруга, небезпека і полегшення, це достовірність і непідробна, справжня емоційність.
Книга містить близько сотні QR-кодів, що забезпечать читачеві повний ефект присутності та дозволять пережити унікальний досвід — побачити фото та відео реальних подій та артефактів із фронту.
Для кого книжка «Сліди на дорозі»
1 ... 109 110 111 112 113 114 115 116 117 ... 130
Перейти на страницу:

— В смисле?

— Ну, бил чєлавєк в горадє, а патом нє стала.

— Так, может, уехал? Сейчас многа кто уєзжаєт із зони боєвих дєйствій.

— Самніваюсь. Кагда ви їх уже виб’єте атсюда, штоб ми спакойна жилі?

— Ну… нє всьо так проста. А ви как, нє думал і в апалчєніє вступіть, памаглі би? Ведь нам нє больше всех нужна.

— Та думал. Но не магу ж жену аставіть саму, кагда тут еті таваріщі бегают. Сколька вон історій рассказивают, как вирадкі еті женщін насілуют… прічьом нєзавісіма ат возраста.

— Так вивезіте єйо в Данєцк.

— І над етім думал. Но толька в Славянск хател атвєзті. Патамушта в Данєцке хоть і сваї, но туда всьо равно прілєтает, а в Славянскє тіха. Вазнікла праблєма с пєрєвозкай вєщєй, і так на етам вапросє всьо і застапарілась.

— Ну, єслі надумаєте всьо такі в апалчєніє вступіть, запішитє номер чєлавєка, он Вам паможет са всємі нюансамі, што могут вазнікнуть, і атвєтіт на все вапроси. Кстаті, может паявітса шанс палучіть квартіру в Данєцке. Так што нє затягівайтє.

Дістаю з кишені телефон, включаю, заходжу в «контакти».

— Запісуєтє? — мужик теж дістав телефон і увімкнув.

Я продиктував йому номер.

— Кагда пазвонітє, скажите, што ат Мєхана.

Двері будинку знову відкрилась і з них вийшла жінка. Напевно, дружина. Стала поруч із чоловіком і каже нам:

— Сколька ані будут нас мучать? Вот што ми їм такова сдєлалі? Істрібляют рускіх, фашисти еті. Патамушта ми па рускі гаварім.

— Так ані же в бальшинствє свайом тоже рускагаварящіє.

Пара секунд мовчання, а потім жінка продовжила:

— Німі тоже займутса, кагда ані памогут етім фашистам в Кієвє нас унічтожить. Їм нужна толька земля наша, без нас.

— Ну да… Вот толька не будет етава. Не в пєрвий раз рускім фашистав біть. У нас ета в краві, — засміявся Фріц.

— А многа там укропав на блокпастє? — вирішив я поставити нарешті питання.

— Я, кагда єзділ, відєл окала десятка. Но гаварят, што камандаваніє їх с бальшим калічествам солдат засела на шахте.

— А еті, каториє на блокпастє, аткуда к нім лучше падабратса?

Мужик задумався. Але тут у розмову вступила жінка:

— Мне женщіна, што живьот на той старанє села, где тєррікон, гаваріла, што ані больше не могут хадіть к калодцу, патамушта еті там теперь пастаянна ходят па воду. Может, можна їх там падстерєчь і па аднаму давіть?

— А Ви думаете ані па аднаму ходят?

— Ну даже єслі і по два… не вєліка разніца, его ж хахли, голие, босие.

Я засміявся.

— Да. Ваша правда. А пачєму мєсниє не ходят к калодцу?

— Баятса.

— Чево?

— Ну, што уб’ют. Па тєлєвізару каждий день паказивают, што ані витваряют с мєснимі: марадьорят, насілуют, убівают… ужас.

— У вас тут ловіт расійскає тєлєвідєніє?

— Канєшна. Ми толька єво і смотрім. Патамушта на українскіх каналах враньйо татальнає, ані же заїнтєрєсовани в етам, а расія — нет. Ну, в смисле расія памагаєт, но вигади та нікакой не імєєт.

— Ясна. Так, может, атравіть калодєц?

— Тю… так, а где ж люді патом воду брать будут? Ета сейчас проста винуждєнная мера. А так, то там очень харошая вода.

— А атнасітєльна абстрєлав, што думаєте?

— Ну вот меньше нєдєлі назад по селу стрєлялі. Тогда у нас вадаправод і свет пєрєбіла. Женщіну одну убілі. Тут другова мненія бить не может, мразі еті вижить нас хатят.

— А ані уже стаялі здесь тагда?

— Да. Какраз пару дней, как прієхалі, началі стрелять. Та так, што і сваїх пабілі, і машини сваї падарвалі.

— Так што ета ані, виходіт, самі па себе стреляют?

— Нет. Ані в село целілісь, но, навєрнає, прамахнулісь. Там аднаврємєнна нєскалька дєсяткав снарядав прілєтєла, земля, ужас, как дражала, і нєскалька снарядав па нім самім і папала.

— Ясна. Дебіли, — вимовив я з глибоким зітханням.

— Ну, што, будем ідті? — звернувся до мене Фріц.

— Да. Спасіба бальшоє за воду. Пайдьом ми к сваїм.

— Удачі парні.

— Спасіба. І вам.

Відійшовши трохи від будинку, Фріц звернувся до мене:

— І зав’язуй з водою. По-перше, я не хочу вже, а по-друге, насправді отруїти можуть.

— А що мені у них питати? Попросити зателефонувати мамі в Тамбов, тому що мій телефон розрядився?

— Запитай, чи можна конфіскувати будинок на потреби народного ополчення, — засміявся Фріц.

— Гарна думка. Ось тільки не думаю, що після цього вони нам розкажуть щось корисне.

— Розкажуть. Злякаються і розкажуть. А що за номер ти йому продиктував?

— Свій.

1 ... 109 110 111 112 113 114 115 116 117 ... 130
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)