Життєпис Білого Ворона [uk]

— О, Боже, — мовив лікар з полегшенням, — хай покарає тебе святий Кілені за такі жарти… Я ж дійсно з нею мав…Тому й тобі рекомендую… В ліжку ця жінка — відьма, поза ліжком — свята невинність… Імператор нині полюбляє жінок суворої поведінки… Так треба тільки чути, як вона ганить грішниць.

— А як здоров’я Його Могутньости? — поцікавився я.

— Вчора у володаря розлилася жовч, — повідомив Ролла аж ніяк не сумно, — він приймав начільника Таємної Служби. Так горлав на бідолаху, що й тому зробилося зле. Довелося обох відпоювати відварами.

— Так ти і цього пана лікуєш?

— Авжеж… Пан Гаратто зі мною у великій дружбі. Стільки пили разом…

— Ого! — сказав я, — так з тобою небезпечно випивати… Можна потім похмелитись в Цитаделі.

— Ешіоре, — мовив лікар докірливо, — може я і легковажна людина, але я не працюю на Таємну Службу… Хоча пропозиції були…

— Гаратто, — мовив я, — це ішторнійське прізвище…

— Так, це ішторнійський перебіжчик… Він навіть чистий мейдизм прийняв. І дуже швидко піднявся нагору… У Імператора зараз хвиля така… З одного боку він закликає до народності та відновлення звичаїв, які ж сам і поламав замолоду… А з другого боку — довіряє тільки іноземцям… От на цій хвилі і сплив пан Гаратто.

— А що було причиною немилості володаря?

— Убивство воєводи Моозу і досі не розкрите, — охоче пояснив Ролла, — Його Могутність занепокоєний тим, що хетанські бойовики вільно розгулюють Моаною… Уяви собі, люди Гаратто обскочили того терориста в якомусь заїзді, а він продерся через вісім шабель і зник, зоставивши на снігу п’ять мерців! Нічого собі! Свідки говорять, що при ньому і зброї не було… Тобто — ні шаблі, ні пістоля… Самі лише залізні платівки, схожі на півмісяці… Він перших трьох — отими платівками! А тоді підхопив чиюсь шаблю, і… Ті троє тайняків, що кинулися за ним навздогін — пропали безвісти… Ні тіл, ні злочинця… Нічого… Тут уже чутки такі ходять, що це був сам Князь «тіней».

— Князь «тіней», — буркнув я, — не став би бруднити руки об «імператорську курву» Для цього у нього підлеглі є… Ну що ж… Сподіваюся, твій приятель-ішторнієць не втратить службу… Так вбивцю і досі шукають?

— Авжеж, — зітхнув Ролла, — та пан Гаратто вважає, що злочинець давно уже вибрався з Моани. Застави на шляхах ще стоять, доки Його Могутність не заспокоїться… Але все дарма! Полетіла пташка….

Провівши Роллу, я піднявся нагору. Сокіл грав з Найсінем у лоянські шахи. Він посміхався, і я зрозумів, що юнак підслуховував на сходах.

— Корисні знайомі у вашого друга, — заговорив він зрештою.

— Авжеж, — сказав я, — принаймні, коли застави знімуть, я дізнаюся про це першим.

— Будьте обережні, - попередив Сокіл, — друг ваш не такий уже й простосердий… Він напевне підозрює щось… Я стежив за його обличчям.

— Як і підозрює — то не продасть, — мовив я спокійно, — а видасть…що ж. Раз мати родила…

— Але я вже хочу жити, — посміхнувся бойовик, — Ельберу потрібні воїни… Я на кожне завдання йду, як на останнє… Виконати — і вмерти. Аби позбутися отого тягаря на душі… Мого Кречета… Тому мені щастить… Мій зверхник говорив, що воїн лише тоді досягне мети, коли битиметься так, наче його тіло вже померло… А чистий дух не можна вбити… Отже ми всі — безсмертні воїни… От тільки цього разу тіло взяло верх наді мною… Мені не потрібно було рятуватися втечею… І покарання не забарилося — мене трохи не захопили живим… Я дуже боюся тортур і болю, пане Білозіре…