Медлевінґери
- Автор: Бойє Кірстен
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-046-8
- Переводчик: Тетяна Страшевська
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Медлевінґери». Краткое содержание книги:
— Тут так тихо! — шепотіла вона. — Я їх кликала! Але ніхто не відгукується!
За мить у дверях стояли Нісс і Торіл. Йоганнес закликав їх до передпокою і зачинив за ними двері, потім увімкнув світло.
— Ну? — злякано спитав він. Нісс подивився на Торіла, і Торіл кивнув.
— Так, я теж так думаю! — сказав Нісс. — Ми обидва думаємо, що вони тут, Йоганнесе! У цій квартирі. Ми відчуваємо!
— А де? — поцікавився Йоганнес, у той час як Моа пурхала вздовж і впоперек усіма кімнатами. — Де ви їх відчуваєте? У цьому помешканні не так уже й багато схованок!
Нісс упав на підлогу і поповз поміж кріслами і канапою. Йоганнес роззирнувся довкола.
— Шафа! — раптом скрикнув він. — Бельгійська шафа! — Він притьмом підбіг до вікна і смикнув одну з нижніх дверцят шафи. — Звичайно! Він так з нею носився, коли вселявся!
Хлопець спробував відчинити дверцята, але вони не піддавалися. Нісс притиснув вухо до дерев'яної стінки й прислухався.
— Вони тут, всередині! — крикнув він. — Я знаю!
Він подивився на Торіла.
— Я нічого не чую, — невпевнено промовив Йоганнес, шукаючи ключа. У його голові прокручувався фільм: Їделунґ, що просто-таки панічно благає вантажників поводитися з шафою якнайобережніше. Відмовляється розібрати її, аби пропхати крізь двері. Не реагує, коли вантажники натякають йому на те, що з шафи долинають якісь звуки. Вмикає на повну гучність музику, про це навіть Брітта розповідала.
— Є! — тріумфально крикнула Моа. Вона злетіла до стелі і кинула їм маленький латунний ключик, який лежав на шафі. — Лі-феї просто створені для таких завдань. Та ще й дві фібули! Той, хто не вміє літати, нізащо би їх не знайшов!
— Певна річ, ти знову Найвеличніша, — сказав Нісс. Затамувавши подих, він стежив за тим, як Йоганнес тремтливими пальцями повертав ключ у замку шафи.
— Ведуре! — крикнув Нісс.
— Антаку! — прошепотів Торіл.
— Прошу дуже, я ж казала! — задоволено промовила Моа і ледь не впала, приземляючись.
Антак і Ведур лежали на боці, скоцюрбившись, у великій шухляді, яка простягалася на всю довжину шафи. На їхніх сірих обличчях був написаний розпач.
— Ах, Ведуре! — прошепотів Нісс. — Мені так шкода, що ми не знайшли вас швидше!
Але Моа вже відіпхала їх убік.
— Геть звідси! — енергійно сказала вона. — Тільки й умієте, що теревенити! — І простягнула Ведурові руки, щоби допомогти вилізти з шафи.
— О Боже! — застогнав він й одразу сів на килим. — Я сплю чи це насправді?
Нісс обійняв його так міцно, що вони обоє ледь не впали.
— Ведуре! — скрикнув він. — Ясно, що насправді! Ми визволили вас! Нам це вдалося!
Торіл стояв за кілька кроків від відчиненої шафи. Антак не ворушився.
— Ну! — прошепотіла Моа. — Допоможи йому! Він же твій батько!
Антак підняв голову.
— Я навіть не наважуюся подякувати вам, — прошепотів він. — Те, що я вчинив, не вибачають. Як я повернуся в наш край, до нашого народу? Чи мені коли-небудь пробачать? — Він затулив обличчя руками.
— Ах, про це поговоримо пізніше! — нетерпляче сказала Моа. — Я хочу негайно піти звідси геть. Ви двоє, ви вже можете йти?
На сходах Торіл дуже відстав. Як же йому тепер соромно за батька, подумав Йоганнес. І ніхто не може йому допомогти.
— Торіле! — сказав він. — Ти йдеш?
Торіл кивнув.
Удома Моа насамперед ввімкнула телевізор.
— От! — задоволено сказала вона і вляглася на підлогу. — Зараз ви відразу подивитеся щось гарне!
Але Йоганнес забрав у неї з рук пульт.
— Передусім ви, мабуть, хочете їсти, правда? — невпевнено запитав він. Антак і Ведур такі маленькі! Проте вони однозначно були дорослими. — Ви хочете… Ви голодні? Хочете пити?
Ведур кивнув.
— Попити — це саме те, що треба, мій хлопче! — сказав він. Здавалося, його зовсім не дивує, що дитина значно вища за нього. — Дуже дякую! А тепер треба негайно подумати… Опівночі Каїн хоче…
У цей момент подзвонили в двері.
— Одну хвилинку! — сказав Йоганнес. — Зараз принесу пити! Спершу відчиню!
У дверях стояла Ліна, яка відсунула його й рішуче пройшла в коридор.
— Так! — розлючено сказала вона. — А тепер розкажи мені принаймні, що це все сьогодні на перерві мало означати! Трішечки магії, думаєш, я дурна? Що ти зробив із Кевіном та його друзяками, що вони тебе тепер панічно бояться?
І раптом Йоганнес відчув неймовірне полегшення. Найбільше в світі йому зараз хотілося її обійняти. Нарешті він може бути абсолютно впевнений, що вона — просто Ліна, а не донька злочинця. Навіть якщо вона й завзята пліткарка.