Медлевінґери
- Автор: Бойє Кірстен
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-046-8
- Переводчик: Тетяна Страшевська
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Медлевінґери». Краткое содержание книги:
— Його можете більше не боятися, — зніяковіло сказав він. — Це всіх стосується. Тепер він добрий.
— Тут щось роздають задарма? — запитав цієї миті вчитель математики, який непомітно підкрався до Йоганнеса. — Зараз перерва, панове! Прошу виходити на свіже повітря!
— Як ти це зробив? — прошепотіла Ліна, спантеличено дивлячись на Йоганнеса. — Це було суперово!
Йоганнес відчув легке посмикування за холошу.
— Дрібниці! — знудьговано мовив він. — Тільки трохи магії.
І відчинив двері хлопчачого туалету.
— Тепер мені нарешті треба в туалет.
Нісс тремтів. Хоч дивитися, як Йоганнесові вклоняються троє огидних хуліганів, було досить приємно, але загалом він цілий ранок потерпав від страху.
Звичайно, коли Йоганнес сказав, що хоче взяти його з собою до школи, медлевінґер подумав, що в людському світі школа не така, як у його краї, де поміж школярами пурхає молоденька Алла. Але його страшенно злякало те, що будівля виявилася такою велетенською. До того ж він змушений був постійно пильнувати, щоб не потрапити комусь під ноги.
Коли дівчина від них відчепилась, він спустився з Йоганнесом до підвалу і зачаївся під дверима, над якими у темряві горів червоний вогник.
Йоганнес постукав.
— Знову ти! — закричав чоловік із сірим обличчям, відчинивши двері. — Ну, і чого тобі треба цього разу?
А ось і момент шмигнути в кімнату. На що він не розраховував, так це на те, що майже в той самий момент двері за ним зачиняться. Задзвенів дзвінок на перерву, і вчитель вийшов.
«Ну, от, я знову в полоні», — подумав Нісс. Це було би навіть смішно, якби йому не було так страшно. Спочатку на килимовому складі, потім у підвалі. А тепер тут. Бути невидимим не так уже й безпечно. Він роззирнувся. У кімнаті панував червонявий напівморок, який нагадав йому про історії, що їх у краї розповідали про пекло — місце, спільне для людей і медлевінґерів. Тільки маленьке червоне світелко жевріло над столом. У слабкому світлі Нісс побачив умивальник, дивні прилади на столах і численні шафи. Людей у приміщенні не було.
«Антаку!» — прошепотів Нісс, а тоді трохи голосніше: «Ведуре!»
У кімнаті було тихо. Якийсь приглушений звук бринів у повітрі, але Нісс не знав, звідки він. «Антаку! Ведуре! Ви тут?»
Анітелень. Нісс почав заглядати до нижніх шухляд. У тих, які йому вдалося відчинити, він знайшов різні ящики й коробки. Деякі шухляди були зачинені, і Нісс прикладав вухо до дверцят. Зсередини не було чути ані звуку.
Я відчув би це, подумав Нісс. Я відчув би, якби вони були тут. Їх тут нема. Звичайно, я не можу побачити, що там у тих шафах, дверцята яких зачинені, але я все одно відчув би, якби вони були тут. Отже, це не чоловік із сірим обличчям? Але й у Томаса ми їх не знайшли.
Він ще раз приклав вухо до всіх зачинених дверцят. Раптом з коридору долинули кроки.
— Тепер я маю вибухівку! — закричав Каїн. — Скільки завгодно! Сьогодні опівночі всьому кінець! Отже, ти віддаєш мені золотяра?
Антак не поворухнувся.
— Антаку! — прошепотів Ведур.
— Ти будеш винуватий у тому, що твій народ змушений загинути, — холодно сказав Каїн і штовхнув ногою Антака, що лежав наче неживий. — Але твій син все одно буде мій. Люди допоможуть мені, навіть проти своєї волі! І ті двоє з твого народу! Це станеться нині опівночі.
Носак черевика ще раз вдарив Антака в спину.
— Тож ти мені більше не потрібний, хранителю історії. Мені вас шкода. Час довго тягнеться в темряві, без їжі і пиття, коли тільки на те й чекати, щоб усе скінчилося. Я більше не прийду.
Двері зачинилися.
— Кого він має на увазі? — прошепотів Beдур. — Як люди можуть допомогти йому знайти Торіла? — Він глянув на Антака. Він не знав, чи Антак взагалі чує те, що він йому говорить. — І ті двоє з нашого народу. Хто б це міг бути, Антаку?
Він здригнувся.
— Нісс! — прошепотів Ведур.
Не тільки Антак погубив свого сина.
46
Коли Йоганнес із Ніссом поверталися додому, здійнявся вітер і на небі з’явилися перші маленькі хмаринки, ніби насаджені на вежу костелу.
— Тобі треба було спробувати відчинити дверцята! — сердито сказав Йоганнес, падаючи на ліжко у своїй кімнаті. З програвача гриміла музика, а в лазничці перед дзеркалом насвистувала Брітта. — Ти мав цілу годину часу!