Країна Моксель, або Московія. Книга 3
- Автор: Билинский Владимир
- Серия: Країна Моксель #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Країна Моксель, або Московія. Книга 3». Краткое содержание книги:
Читач дізнається, чому в офіційній радянській історіографії замовчувалася правда про московитів і Московське князівство.
Книжку можна рекомендувати студентам і викладачам вузів як навчальний посібник.
Щоб стало зрозуміло, хто й коли написав цей ярлик, звернемося до його тексту. Отже, ярлик сповіщає: «На жовтій тростині Орда кочувала».
Російський учений Ілля Миколайович Березін (1818–1896) з 1855 до 1896 року перебував на посаді професора столичного Петербурзького університету. Людина була віддана владі й Російській імперії. Тому що в ті роки ненадійних тримали в інших місцях. Саме він установив: «Камишин — жовта тростина». Отже, в ярлику йдеться про Камишинський степ, де кочувала на початку серпня Орда. А Камишинський степ після 1438 року належав Казанському ханові Улу–Мухаммеду, з 1445 до 1461 року — його синові Махмутеку, згодом — онукові Халілу (1461–1467) і т. д.
До речі, російські професори дуже чітко встановили межі Казанського ханства. Послухаймо професора М. Г. Сафаргалієва: «…кордони Казанського ханства на сході підійшли до Уральських гір і до Сибірського ханства та Ногайської Орди в районі ріки Білої, Кенілі й Кенільчика, а на півдні — у районі Саратова, до Великої Орди…» [56, с. 258].
Сподіваюся, після цього в жодного читача не залишилося сумнівів, що тільки ханша Казані (не називатимемо її імені) могла вручити свій ярлик Московському митрополитові Іоні. Бо митрополит з таким іменем займав московську кафедру з 1448 до 1461 року. Послухаймо М. М. Карамзіна:
«Відновивши спокій всередині його (Московського улусу. — В. Б.), він насамперед дав Митрополита Росії (Московії. — В. Б.), якого ми вісім років ре мали через роздори Константинопольського Духівництва (Флорентійська унія 1439 року. — В. Б.) і через власні наші заворушення… Посвятили Іону в Митрополити… Обрання Митрополита (Іони. — В. Б.) було тоді найвищою державною справою, він служив Великому Князеві головним засобом для приборкання інших князів… Папа Пій II… Буллою (в 1458 році) оголосив Іону злочестивим сином, відступником та ін.» [41, том V, с. 173–174].
Митрополит Іона став першим неканонічно обраним владикою Московської православної церкви, через що і став служити не Богові і людям, а ханові Махмутеку і його протеже — Московському князеві, ставши «головною зброєю для приборкання інших князів». Одночасно він порушив церковні присяги попереднього московського Митрополита Ісидора, який брав участь у Флорентійському соборі й підписав від імені Московії знамениту унію.
У 1441 році, за велінням хана Мухаммеда, Ісидора було вигнано з митрополії, а за вказівкою хана Махмутека в 1448 році, наприкінці «Шем’якиного заколоту», на митрополію посаджено Іону.
Щоб не залишалося ні найменшого сумніву, що Іона зайняв митрополичу кафедру за повелінням Великого хана Чингісида, послухайте професора В. В. Григор’єва:
«Коли ж завівся у ханів цей звичай затверджувати митрополитів у їхньому сані?… Можна… вважати, що право затверджувати митрополитів привласнено було собі ханами разом із правом повного панування над Росією, тобто за Батия» [37, с. 84].
Цьому є свідчення й у цитованому раніше мною ярлику Менгу–Тимура, де виразно сказано: «…І як перші царі їх подарували, і ми, Богу молячись, їхніх грамот не уневажнюємо, а по тому ж даруємо» [37, с. 85].
Великий хан Менгу–Тимур ішов шляхом своїх попередників: Батия, Сартака й Берке.
Що ж до імені Тайдула — теж усе зрозуміло. Дружина хана Джанібека, який правив Золотою Ордою в 1342–1357 роках, не могла видати ярлик митрополитові Іоні в 1448 році. Це очевидно. Ось чому професор В. В. Григор’єв дав пояснення і з цього питання. Послухаймо:
«Найімовірніше було б припустити, що Іона, якому дано ярлик, є Іона святий (про нього йдеться. — В. Б.), але що Тайдула, яка дала йому цей (ярлик), не одна й та сама особа, що Тайдула, дружина Джанібекова, а дружина якогось пізнішого хана Золотоординського» [37, с. 74].
Професор говорить про це як про припущення. Однак увесь викладений матеріал підтверджує саме цю думку.
Російська історіографія робила й робить усе, щоби спростувати факт видання ярлика митрополитові Іоні в 1448 році. Саме його існування в 1448 році ставить на російській історії жирний хрест.
Тому‑то й метушаться московити.