Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
От що то є каганати, – єдина можлива форма реалізації багатонаціональної держави.
В іншій площині – створенні національної еліти, литовська держава теж прислужилася українському народові, створивши цілий прошарок національно–керівницької еліти, навряд чи мислимої у Київській Русі з її авторитарною князівською владою, котра вже не мала звички литовських кунігасів – займатися загально–державними справами та ні до чого іншого не втручались.
Саме ця верхівка й очолила згодом загально–національний спротив польській експансії.
Хоч, зауважимо й це, серед них знайшлося набагато більше готових спольщитися, ніж серед простого народу, менш освіченого, а тому й менш податного на чужі культурні впливи. А тому – й набагато більш консервативного.
Все це так і вважається істориками, але є тут і свої підводні камені, які не можна не показати. Відомий український історик з цього приводу пише наступне, даючи коротку характеристику політичним досягненням литовського періоду української історії.
Все те разом давало українському громадянству – його вищим шарам – почування, що воно живе у своїй державі, своїм національно–державним життям. Таке переконання створювало в тодішніх діячів самовпевненність і відвагу в їх виступах. Почуваючи себе певними громадянами держави, вони завзято ставали до оборони своїх прав, не дозволяли їх порушувати, – йшли навіть на відкриті повстання, як це було з їх участю у виступах Свідріґайла або Глинського. Українське громадянство у Великому князівстві було живучим творчим організмом, що шукав шляхів до поширення своїх життєвих умовин. Ці надбання з часів Великого князівства залишились для українського народу політичним капіталом також на пізніші часи. Розвитку політичної ідеології козаччини не можна зрозуміти без традицій державності, яку Наддніпрянщина прожила у зв’язках з Великим князівством. Навіть ще у ХVIII ст. автор “Iсторії Русів” добре розумів ці традиції. В цьому полягає позитивне значення Великого князівства Литовського в історії українського народу.