В нетрях Центральної Азії
- Автор: Обручев Владимир Афанасьевич
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: ДЕРЖАВНЕ УЧБОВО-ПЕДАГОГІЧНЕ ВИДАВНИЦТВО «РАДЯНСЬКА ШКОЛА»
- Переводчик: П. Гонтаренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «В нетрях Центральної Азії». Краткое содержание книги:
По цій пустинній рівнині ми йшли кілька годин і, нарешті, натрапили на ще одне старе русло, врізане в неї на три-чотири сажні; перед ним знову йшли ярданги, а в руслі ми ще раз побачили жалюгідні залишки заростей тамариску, окремих засохлих тополь, смуги і западини сипучих пісків з барханами вздовж старого русла та його рукавів. Пора вже було зупинитися на ночівлю, воду ми мали при собі в бочонках; залишки очерету, кущики піщаної рослинності могли дати нашим тваринам небагато корму, який ми на ніч поповнили парою в'язанок свіжого очерету, що прихопили на живому руслі Кончедар'ї. Палива було досить: ми поблизу зрубали суху тополю.
Наших верблюдів ми не пустили на ніч пастись, бо вони ще мало звикли до нас і могли зайти далеко по старому руслу, шукаючи скудного корму. Площі ярдангів були цілком безживні, тоді як у руслі, незважаючи на відсутність води, траплялись дрібні птахи; ми помітили сорокопуда і сойку. Перед заходом сонця я пішов на прогулянку з рушницею в сторону від табору, сподіваючись натрапити хоча б на зайця, але ні-одного не вигнав. А вночі сталася маленька пригода. Лобсин, який за звичкою спав дуже чуйно, на світанку прокинувся від невеликого шуму. Він обережно висунув голову з намету і побачив, що до наших верблюдів підійшло ще двоє, зупинилися біля них і почали підбирати стебла зеленого очерету, що валявся коло них. Лобсин спросоння подумав, що це встали наші, чимось стурбовані, і, вийшовши з намету, пішов до них, щоб їх укласти. Але як тільки він зробив два-три кроки в їх напрямі, вони кинулися в сторону і втекли. Коли він підійшов до місця події, то побачив, що наші верблюди лежали спокійно і, витягнувши голови, очевидно, спали. Певно, недавно до них підійшла пара диких верблюдів і ласувала привезеним нами свіжим очеретом. Уранці він розповів мені про це і жалкував, що не розбудив мене — одного з пришельців легко було підстрелити, не виходячи з намету. Лобсин вранці простежив їх сліди по піску.
Другого дня ми знову піднялися з цього старого русла на височину з ярдангами того ж самого характеру, по якій ішли цілий день, і дійшли до берега сухого русла, схожого своїми розмірами на те, в якому ми відкопували рештки рибальських хаток. Але воно було ще більш пустинне.
То тут, то там стирчали окремі дерев'яні стовпи різної товщини і висоти.
— Ну, Хомо, — сказав Лобсин, оглянувшись навкруги. — Навряд чи ми знайдемо тут зручне місце для стоянки! Ніякої ознаки свіжої зелені, — значить, нема води, а корм дуже бідний.
Русло простягалось далеко на схід. Я дістав бінокль і почав уважно оглядати береги вздовж русла. І ось, верст за п'ять від нас, я побачив у руслі біля підніжжя лівого берега маленьку зелену пляму, явну ознаку джерела води, оточеного невеликою рослинністю. А на укосі берега і над ним можна було розрізнити якісь стовпи і купи якихось уламків. Туди, звичайно, ми й рушили і знайшли крихітний оазис: прісне джерело, що вибивалося з-під самої берегової кручі якоїсь темної твердої породи, і навколо нього зарості очерету, кілька тополь і по сусідству кущі тамариску.
Ми, звичайно, влаштували свій табір на рівному майданчику, трохи осторонь, щоб не дозволити нашим тваринам відразу кинутися до води, затоптати і забруднити джерело, яке ховалося кроків за десять серед заростей очерету. Ми поставили намет, біля якого Очир заходився розкладати вогонь, і я з Лобсином піднялися по береговому укосу. Виявилось, що там на значній площі простягались руїни, стирчали окремі дерев'яні стовпи різної товщини і висоти, валялися дошки й колоди, напівзасипані піском; подекуди здіймалися рештки глинобитних стін і фанз, дуже звітрілих, ще вище підносились якісь башти, виїдені часом. Було ясно, що це вже не сліди колишньої хатки рибалок, а щось більш велике і більш давнє, яке вимагає уважного вивчення. Тут треба було зробити розкопки.
Повернувшись з обходу і напившись чаю, ми втрьох озброїлись нашими серпами, якими нарізали очерет, і вирізали більшу частину заростей, щоб тварини під час вільного випасу не витолочили їх; склали скошене на купу і лише після цього випустили тварин попастись до настання темряви на залишках, а на ніч дали їм частину скошеного. Запас його давав нам можливість пробути тут не більше трьох днів. Наступного ранку ми з Лобсином залишили Очира біля намету, а самі захопили кайло і заступи і полізли знову на берег, де почали розкопувати біля руїн глинобитних будинків.