Повзе змія
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-66-9
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повзе змія». Краткое содержание книги:
Це трилер, від якого неможливо відірватися. А фінали в історіях Андрія Кокотюхи завжди несподівані.
— «S-канал», слухаю вас, добрий день.
— Здрастуйте. Мені потрібно якимось чином подзвонити на вашу кримінальну програму.
— «Кримінальні портрети»?
— Так точно!
— Хвилинку, перемикаю… У них зайнято, дзвоніть пізніше.
— Пізніше — це коли?
— Чоловіче, я їм не годинник. Дзвоніть, може, звільниться лінія.
Через величенький проміжок часу таки вдалося додзвонитися.
— Алло, «Кримінальні портрети».
— Добрий день. З ким я розмовляю?
— Хто потрібен?
— Я з газети… Словом, Сунжа Олена.
— Суржа.
— Ой, вибачте, в мене так записано.
— З якого питання?
— Вона є чи немає?
— Я адміністратор. Всі питання преси — через мене.
— Йдеться про інтерв’ю. Газета «Факти», знаєте таку?
— Знаємо. Здається, від вас уже дзвонили.
— Коли? Вчора?
— Наче вчора. Так, точно, вчора.
— Правильно. То інший кореспондент. Тепер тему віддали мені. То як можна зустрітися з Оленою?
— Вона так рано не приходить. І взагалі, в неї сьогодні озвучка з першої й аж до упору. Не знаю, чи ви застанете її.
— Тому я й хочу домовитися наперед і вибрати зручний для обох час. Прямий телефон у неї є? Чи мобільний?
— Ми не уповноважені давати телефони без особистої згоди Олени чи нашого продюсера. Вибачте, порядок такий.
— Гаразд. Власне, у нас справа більш глобальна, гм. Інтерв’ю само собою. На жаль, вашої адреси немає в «Жовтих сторінках». Для неї передали деякі матеріали, ми хотіли б вручити їх.
— Посилайте факсом.
— Там не лише папери. Ще дві відеокасети. І хотілося б особисто в руки.
— У нас нічого не губиться. Добре, приїжджайте, — жіночий голос на тому кінці дроту назвав адресу. — Недалеко від метро «Кловська». Знайдете?
— Легко.
— Йдіть відразу на центральний вхід. Подзвоните біля бюро перепусток три-нуль-два, назветеся, до вас вийдуть. Коли на вас чекати?
— Протягом дня.
— Бажано до сьомої вечора.
— Спробую. У разі чого передзвоню. Поки що цих касет нам ще не принесли, я думав, реально домовитися з Оленою попередньо… Вибачте, я ще дзвонитиму. До побачення.
Трубку поклали. Богдан Баглай не поспішав класти свою. Просто відхилив її від вуха, послухав короткі гудки, подивився не неї, рвучко замахнувся, мало не скинувши телефон із тумбочки, так само миттєво заспокоївся, обережно, навіть ніжно поклав її на важіль. Годинник показував початок на одинадцяту. Озвучка, як щойно йому вказали, о першій.
Отже, припертися на свою довбану роботу ця сучка повинна не раніше дванадцятої. Зайде через центральний вхід. Там її і почекаємо.
6
Навіть повернувшись із Харкова, навіть стоячи біля лікарні, де лежав поранений адвокат, Глод ще не визначив для себе, прориватися йому в палату до Гужви приватним порядком, чи піти довшим і навряд чи надійнішим офіційним шляхом. Справді, підозрюваний Гужва нікуди з палати не подінеться. Він навіть не знає, що його підозрюють, хто його підозрює і в чому. Найскладніше — довести змову між Баглаєм та його адвокатом. Бо Глод поки що не міг збагнути, як це вони знайшли спільну мову, на якому саме етапі спілкування.
Зате він був переконаний в іншому: пенсіонера Юрія Юрійовича Пустовіта, котрого життя несподівано вдарило сильніше, ніж тоді, коли народилася мертвою його перша дитина, вбив адвокат Едуард Гужва.
Нещасний батько, шукаючи адвоката для сина, не міг знати про репутацію Гужви. Вірніше, йому могли натякнути, а то й сказати прямо: цей адвокат не з дешевих, зате він останнім часом постійно витягає злочинців дуже високого ґатунку, на кілька порядків вищого, аніж Олег. Тому, могли сказати Пустовітові-старшому, справу цю Гужва розгризе, наче гарбузове насіння. А жадібний до грошей — теж факт! — Едуард Васильович банально розвів старого, розуміючи, що за це йому нічого не буде.
Ніколи нікому не доведеш прямий зв'язок між смертю дружини Пустовіта і непорядним учинком адвоката. Можливо, вона й без того прожила б після арешту сина недовго. Та кидок Гужви таки пришвидшив її смерть, у цьому Глод готовий заприсягтися. Отже, адвокат не зміг врятувати сина, кинув його довірливого батька, фактично, звів у могилу матір. За великим рахунком, він розорив Пустовіта. І Глод не сумнівався: самотній пенсіонер перебрався в Слобожанськ, аби жити ближче до свого кривдника. Максима не здивує бажання сімдесятирічного старого покарати Гужву.
Чого там — навіть убити. Ось тільки невже Едуард Гужва, спину якого прикривають солідні люди не лише в Слобожанську, а й навіть у Києві, настільки злякався кволого пенсіонера, що вирішив убити його особисто? Навряд чи хтось із адвокатових покровителів узяв на себе цю марудну роботу. А от стволом забезпечити цілком могли. Просто так. Парабелума Гужва просто міг купити чи випросити — не навмисне для подібного випадку, просто для себе, для впевненості та, зрештою, самозахисту. Перевірити, чи виписували адвокатові дозвіл на носіння та зберігання вогнепальної зброї? І якщо виписували, то де та зброя? Дурна робота. Навіть якщо дозвіл є, та зброя лежить собі в сховку, який легко перевірити, тим часом парабелум десь спочиває на дні річки.