Блакитне мереживо долі

— Що?

— Це набагато краща кімната, ліжко більше і тобі не потрібно буде спати на кріслі. Комоду немає, але є тумба біля ліжка і шафа. Жінка погодилася, бо її чоловіка звільнили, і вона вирішила переселити маленького сина до дочки, а його кімнату здавати за п’ять доларів на тиждень.

— П’ять доларів на тиждень? Чому так дорого?

— Це дорого?

— У місіс Девіс я платив чотири.

— Справді?

— Це з харчуванням?

— Ні.

Джуніор сумно поглянув на двері пансіону місіс Девіс. Може піднятися і подзвонити у двері? Раптом вдасться домовитися? Він завжди їй подобався, вона навіть просила звертатися до неї Бесс, але це було б занадто, їй вже за сорок. На минулі свята вона запросила його до себе у вітальню випити бокал чогось особливого, як вона сказала. Але вийшло незручно, і хоча йому не вистачало спілкування з людьми, з місіс Девіс він не зміг і двох слів зв’язати. Зробити вигляд, що прийшов віддати ключі, а потім розповісти, що він майже не знайомий з Лінні Мей (що по суті правда), що вона просто дівчина з його рідного міста, яку він прихистив через жалість на одну ніч?

Але саме тоді, коли він глянув на будинок, там різко закрили штори, і він зрозумів, що говорити вже немає сенсу. Тому він повернувся і пішов до авто. Лінні, підстрибуючи, побігла за ним.

— От побачиш, Кора Лі тобі сподобається, — сказала Лінні, — вона із Західної Вірджинії.

— То вона вже Кора Лі, це ж треба.

— Так. Вона каже, що це дуже сміливо з нашого боку поїхати так далеко від своїх родин.

— Лінні Мей! — сказав Джуніор, зупиняючись біля авто, — як ти могла сказати, що я твій чоловік?

— А що мені було казати, Джуніоре? Мені б не здали кімнату, якби я сказала, що ми не одружені. І взагалі, я відчуваю себе заміжньою. Не було навіть помітно, що я щось вигадала.

— Тут це називають «брехати», — сказав Джуніор, — у цих краях прийнято називати речі своїми іменами.

— А я так не думаю, — сказала Лінні, — у нас слово «брехати» вважається дуже грубим, ну, ти сам знаєш, — і вона грайливо штовхнула Джуніора у бік. — У будь-якому випадку, — продовжила вона, — це не важливо — «брехати» чи «вигадувати» — я справді відчуваю, що ми з тобою завжди були чоловіком і дружиною, ще до народження.