Блакитне мереживо долі

Тим не менше, прокинувся Джуніор рано: так звик, та й до ванної кімнати завжди зранку черги. Він одягнувся і пішов голитися, а коли повернувся, постукав по гострому плечу Лінні:

— Вставай.

Вона повернулася і глянула на нього. Здавалося, вона вже давно прокинулася, широко розплющені очі дивились ясно.

— Тобі не можна тут залишатися, поки я на роботі, — сказав він. — Ти маєш піти, зранку сюди приходить прибиральниця.

— Добре, — відповіла вона.

Лінні сіла, скинула ковдру, спустила ноги на підлогу. Її нічна сорочка більше підходила для літа — тонка, біла, бавовняна і ледь прикривала коліна. Він уперше побачив її без зимового одягу і зрозумів, що вона змінилася набагато більше, ніж йому здалося спочатку. Залишилася такою ж худою, але зникла незграбність, вона стала жіночною.

Лінні встала, Джуніор відвернувся, щоб вона переодяглася, і підійшов до столу, де стояла бляшана коробка від вівсянки. Він вийняв звідти хліб, який ховав від мишей, а потім підняв вікно і дістав молоко.

— Сніданок, — сказав він Лінні.

— Це твій сніданок? Невже твоя хазяйка не готує сніданок?

— Мені — ні. Іншим хлопцям, які можуть це собі дозволити, готує. А я не можу.

Він зачинив вікно, відкрив молоко і зробив ковток. Чомусь приємно було казати, що його не лякають злидні. Не повертаючись, він простягнув пляшку Лінні, відчув, як вона її взяла.

— А коли буде спека? — спитала вона. — Де ми триматимемо молоко? Воно ж скисне.

Ми? Він знову відчув приступ паніки — мавпочка шарманщика! Але спокійно відповів:

— У спеку я п’ю маслянку, — відповів Джуніор. — З нею нічого не стається.

Пляшка торкнулася його ліктя. Він забрав її і простягнув хліб, дивлячись у вікно, за яким диміли труби. Клубки диму зависали у повітрі, неначе застигаючи від холоду, і не розсіювалися. Ввечері молоко треба залишити у кімнаті, інакше замерзне.

Судячи зі звуку, Лінні відкривала валізу. Джуніор склав свій шматок хліба учетверо, щоб з’їсти його швидше, і відкусив якомога більше, прислуховуючись до звуків за спиною. Раптом скрипнули двері, і він різко повернувся — Лінні намагалася вийти з кімнати. Він миттю кинувся до неї і загородив двері. Лінні обережно відійшла назад, наче злякавшись, що він її вдарить. Він, звісно, цього не зробив би, але добре, що вона зрозуміла ― це не жарти.

— Куди це ти зібралася?

— У туалет, — відповіла вона.

— Не можна. Тебе побачать.

— Але, Джуніоре, я дуже хочу в туалет.

— Напроти є кафе, а там туалет. Одягай мерщій пальто, ми вже йдемо. Я покажу тобі, де кафе, — сказав він.