Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: "Ярославів Вал"
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
— Назвіть своє ім'я, прізвище, рік народження, професію, — нарешті перервав Гайдук мовчання.
— Я — Фелікс Бикоріз, кликуха Tac, — повідомив в'язень, ледве ворушачи губами. — Народився в Києві у 2057 році у так званій пром-зоні. Мати — повія-алкоголічка, батько невідомий. У віці вісім років я пішов від матері, примкнув до групускули НАРЕВ. Націоналістів-революціонерів. Був пійманий жандармами Мережка, які вщепили мені в мозок чіп — як казали, «чіп вищої освіти». Виявилося — чіп стукача.
«Йому всього двадцять два роки, — жахнувся Гайдук. — Про імплантацію чіпів ДерВаром уперше чую».
— Продовжуйте.
— Розчарувався в НАРЕВ… Всі божевільні, а вони — найбожевіль-ніші. — Фелікс вперше глянув на Гайдука. — Вони хотіли побудувати українську державу для українців і вимагали, щоб усі члени НАРЕВ довели, що мають українське коріння до п'ятого коліна. Ніхто не зміг — бо в кожного серед предків траплялися росіяни, євреї, поляки, індійці, африканці… А я взагалі свого батька не знаю. Може, він малаєць? В НАРЕВ я зустрівся з Василем Капраном — нинішнім президентом України-Руси. Він розколов НАРЕВ і створив ЛУК.
Гайдук удав, що проігнорував це повідомлення, наче й не почув. — Далі.
— Після того, як я здав Мережку керівництво НАРЕВ — частину з них було вбито за невідомих обставин, частина загинула на каторзі, частина чомусь уникла покарання, — я наказом Мережка був переведений на інший напрямок — КОМАН. Це було три роки тому. КОМАН щойно починав свою діяльність і став дуже популярним у середовищі маргіналів.
— Чим популярний? Ідеями, методами?
— Не тільки. КОМАН був постачальником драгів Білому братству, їм це подобалось. Вони надавали нам неоціненну допомогу. Були нашими вухами і очима. Справа в тім, що, споживаючи такі драги, як галуїн, члени Білого братства, перш ніж накласти на себе руки, набували здатність передавати один одному думки на відстань. Вони, повзаючи по вулицях, сидячи в усіх брудних канавах чи підвалах, попереджали нас про небезпеку, про засідки чи облави. Їм дуже подобалися наші ідеї щодо знищення держави. Ми повністю ними керували.
— А як Мережко ставився до ідей КОМАН?
— Ніяк. — Фелікс замовк і заплямкав губами. — Можна прийняти ліки? Голова болить.
— Можна.
За сигналом Гайдука прийшов літній фельдшер у брудному халаті й дав Феліксу капсулу і склянку з водою. Проковтнувши капсулу («Чи не екседрин?» — подумав Гайдук), Фелікс обережно витер рот рукою і знову зиркнув коротко на Гайдука. Його погляд був сповнений ненависті.
— Яка чисельність Білого братства і червоних слизовиків КОМАН?
— До війни тисяч триста «білих», причому вони почали об'єднуватися з жебраками і дервішами з азійської частини, з Київ-East. КОМАНів значно менше — до тисячі активних бійців. Після війни втрати були величезні. Але під час Великої Темряви кількість «білих» знову значно зросла за рахунок безпритульних дітей. Думаю, зараз приблизно двісті тисяч нарків, хворих на AIDS та PSV, туберкульоз. Плюс бомжі, психи та геї.
— А членів КОМАН?
— Душ п'ятсот. Але ідейних і професійних.
— Хто ними керує?
— Ніхто. У КОМАН немає вождя. У цьому його принципова відмінність від більшовизму чи махновщини. Це мережа, а не вертикаль. Справжні слизовики. Тому КОМАН безсмертний.
— А яка роль Мережка? — домагався Гайдук.
— Мережко був моїм шефом і працював зі мною напряму. Він дуже розумна людина. Я йому вдячний за те, що врятував мені життя.
— Хто був той Пухир, до якого мене привели? На четвертому поверсі?
Гайдуку здалося, що в очах Фелікса майнув страх.
— Не знаю.
— Хто? — з погрозою перепитав Гайдук.
— Можливо, хтось з групускули інформації та піару… Я дійсно не знаю.
— Слухай мене, Феліксе… — терпець Гайдукові уривався. — Якщо ти думаєш, що я добрий слідчий, ти помиляєшся. Я хотів тобі дати шанс. Хотів, щоб ти вижив і працював на нас. Ти не хочеш. Зараз тебе знову пропустять через «карусель», і ти багато чого пригадаєш. Згода?
І, не чекаючи відповіді, Гайдук дав сигнал забрати Фелікса. До кімнати привели його подружку Зореславу і всадовили навпроти Гайдука. Він не помилявся тої ночі у тунелі — вона й справді була сліпа. Замість очей — білі шпаринки, затиснуті повіками.
Понюхавши повітря, Зореслава сказала: