Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: "Ярославів Вал"
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
Гайдук підвівся й обійняв митрополита. Ізидор підвів його до свого крісла; витягнув з шухляди електричний ліхтарик й спрямував промінь світла на ікону-дошку, яка висіла над робочим столом.
— Я помітив, як ви дивилися на цей образ. Я ним дуже пишаюся. Це старовинна копія ікони Христа-Пантократора з шостого століття. Походить з Синайського монастиря. Фактично, це — перше зображення Христа, яке дійшло до нас. Воно виконано не олійними фарбами, а древньоєгипетською технікою енкаустики. Через те ікона зберегла таку могутню силу кольорів. Але головне в цій іконі — це обличчя Христа. Віками священики і вчені, художники і богослови намагаються зрозуміти таємницю Його обличчя. Подивіться.
Світло вихопило лик Ісуса, і Гайдук переконався в тому, що не помилявся: обличчя було дивно асиметричне, суперечило законам небесної гармонії; ліва частина обличчя — умиротворено спокійна, лагідна, сповнена світла й доброти, а права — затемнена, з чорним оком, погляд якого був суворий і гнівний.
— У цьому — амбівалентна природа Христа, його роздвоєність Боголюдини, — пояснив митрополит. — Так, так, саме роздвоєність, хоча це скидається на богохульство. Сяєво Боже поєднується з пристрастями людськими.
Ліхтарик згас, і образ занурився в сутінки.
— Що ж тоді казати про нас, слабких і грішних людей? — перехрестився Ізидор. — 1 коли ви зустрінете цілком святу людину, як вам здається, — не вірте. Святість визначається не зовнішньою оболонкою вчинків, усього того, що сьогодні зветься іміджем. Усе це — фарисейство. А мірою покаяння, глибиною самопосвяти, самовіддачі Христу, готовністю пройти свій хресний шлях до кінця…
Митрополит зітхнув і знову перехрестився.
— І коли ви бачите цілком пропащу, злочинну, гріховну людину — не вірте. Якщо це не ангел безодні, не виплодок сатани, ви можете знайти в його душі залишки Божого світла.
Вже прощаючись з Ізидором, стоячи на порозі кабінету, Гайдук спитав:
— Владико, що це за ікона Божої Матері Київської держави, про яку згадував Василь Воля? Пам'ятаєте? На Софійському майдані. Де вона тепер, яка її доля?
Ізидор низько похилив голову, наче завинив чимось перед Гайдуком.
— Це гріх великий. Мій і Василя Волі. Мій — тому що промовчав, не сказав правду. Боявся, мабуть, образити президента. А його гріх у тому, що такої ікони не існує. І ніколи не існувало. Це брехня, вигадка — чи президента, чи його оточення. Справа в тім, що існує російська легенда, буцімто в 1917 році в день зречення від престолу царя Ніколая Другого в селі Коломенському об'явилася ікона Божої Матері «Державної», яка тримала в руках скіпетр і державу, розміром з добрий футбольний м'яч, з царською короною на голові, а Ісус сам по собі, тримався, наче приклеєний до її тіла. Це — жахливе святотатство, святокрадство, знущання з християнства. Такими акціями, як ця, московське православ'я знищувало само себе, стаючи агітпропом шовіністичної держави… Я дуже шкодую, що наш президент зважився на такий крок… Мене питають ієрархи, віряни, журналісти: де ця ікона Київської держави? Я ухиляюся від прямої відповіді, а потім відмолюю свій гріх. Може, Господь почує мої молитви і простить…
Він благословив Гайдука і тричі розцілувався з ним.
Дощ посилився, наче маскувальною сірою сіткою вкривши собор, пам'ятник Богдану Хмельницькому і прилеглі будинки. Гайдука чекали охоронці. Двоповерховий жовтий автобус так і лежав, перекинутий, на майдані: шибки були вибиті й сидіння зірвані; покришок на колісних дисках не було — мабуть, десь протестанти — слизовики чи вороги слизовиків — палили їх, додаючи їхній масний чорний дим до загальної мряки.
— На Дегтярівську, — наказав Гайдук, сідаючи до «Козака Мамая». Крук зрозумів: на Дегтярівській розміщувався таємний спецізолятор РОК — невеличка тюрма, одноповерховий будинок, оточений високим муром, на воротах якого висіла іржава вивіска: «Склад металобрухту тресту Заготсировина № 15».
58
Спецізолятор був переповнений слизовиками, яких розподілили на дві категорії: білі і червоні. Гайдука зустрів старший слідчий майор Домбровський та щойно призначений комендант тюрми лейтенант Мармиза, які провели його до кімнати для слідчих дій, куди через кілька хвилин притягли Таса-Фелікса-Троцького; його було важко впізнати — без чорної шевелюри, вусів та борідки, зі зморшкуватою, наче поверхня мозку, лисиною, підбитим оком та вибитими зубами.
Гайдука залишили сам на сам з Тасом.
Він мовчки дивився на в'язня, відчуваючи нудотний сморід слизовиків. З подивом побачив руки Taca, який тримав їх на столі: ніяких копитець — темно-коричневі від крововиливів, спухлі, мов розварені сосиски, пальці, вирвані нігті, замість яких — чорні лунки-заглиблення. Tac сидів, не підводячи погляду, вивчаючи свої понівечені руки.