Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»
- Автор: Бура Дар’я, Красовицький Олександр
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9501-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»». Краткое содержание книги:
Сухі інформаційні рядки зведень проілюстровані свідченнями безпосередніх учасників подій, процитованих з книг-хронік, що вийшли раніше у видавництві «Фоліо». Долучені спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, про новітніх героїв, хто заплатив найдорожчу ціну за спокій і добробут українців.
Ця книга — нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, і не можна забувати про тих, хто зі зброєю в руках фактично захищає благополуччя Європи.
Другий том «Від першого до другого ‘‘Мінська’’» тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» висвітлює події з вересня 2014 року до 20 лютого 2015 року.
До речі, Івана не брали до війська, бо мав офіцерське звання, а в батальйоні не було вільної посади для офі- цера. От він через друзів-знайомих домагався, аби його взяли добровольцем через військкомат. Тому, певно, хлопці йому й дали позивного «Мажор: він же нібито по-блату потрапив на війну…
Іванова військова частина висунула «Мажора» на нагородження орденом Золота Зірка з присвоєнням звання Героя України (посмертно). І цю ініціативу, зауважує Іванів батько, підтримали 36 ГО Фастівщини, звідки Іван родом. Його знали ще з Майдану, з його участі в Самообороні. Бойові соратники Івана з Вишгорода також це підтримали. Зрештою, є рішення міськради Фастова, каже пан Станіслав, міськвиконкому, Київської ОДА, Міноборони... Але чому досі ці документи не переглянули й не прийняли рішення, цього батьконе знає. І прикро йому, але випрошувати він не звик, як і його Іван.
— Справи просуваються дуже повільно. Постійне безглузде перекладання з однієї інстанції до іншої продовжується вже більше трьох років. Батько Івана наполегливо пише листи і в Міністерство Оборони, і в Адміністрацію Президента України. Остання відповідь надійшла, що наше питання на розгляді. Сподіваємося, що наші клопотання, у тому числі громадських організацій, мера міста, побратимів, будуть вирішені успішно, адже мій чоловік, почесний громадянин Фастова, справжній герой заслуговує такої нагороди, — каже Людмила.
— Знаєте, зі самого дитинства він був таким дуже жвавим хлопчиком, дуже здібним: ми навіть раніше його до школи віддали… І ріс так він швидко... не озирнувся я, як мусив казати Іванкові своєму: «Синку, нахились, я тебе поцілую». Його зріст був 1,96 м. Іван міг ще багато чого досягти в житті: він мав добру роботу та високу посаду в банку, достойну зарплату, але він усе це лишив, бо не вмів працювати серед зрадників і злодіїв, не міг сидіти, як Майдан горів, не всидів, коли запалало на Донбасі. Отак і пішов захищати нас із вами.
— Для мене він був люблячим чоловіком, захисни-ком і твердою опорою, сімейні рішення приймалися чоловіком, бо мені часто не вистачало впевненості чи сміливості. Ваня — великий оптиміст, своєю щирістю, добротою він ніби притягував до себе. Ми з ним познайомилися в інституті. Спершу в одному гуртожитку жили й дружили кімнатами, а потім наша дружба переросла в почуття. Я навчалася на останньому курсі, а Іван ще тільки на третьому. Запропонував мені вийти заміж, щоб не втекла далеко: шуткував Ваня. Він був розумним і дотепним хлопцем, любив шуткувати. Мав багато друзів і в ВУЗі, і на роботі, бо й сам дорожив дружбою. Колеги цінували Івана за його працьовитість, надійність, веселу вдачу. А сім’я — то було для нього все, його хлопці... Ми відпочивали тільки всі разом. Ваня де-кілька разів встиг взяти дітей на рибалку, скільки в них було радості та задоволення від такого відпочинку. До цього часу згадують. Часто виїжджали в ліс по гриби.
Зараз ми цього не робимо. І найтяжче якраз вихідними і вечорами. Коли ти серцем би кудись із Ванею гайнув, а потім розумом аналізуєш, що вже все, не буде того, нема Вані нашого...
А на Донеччині, під Вуглегірськом, де загинув Іван, село є, Ступакове. Його так назвали в честь «Мажора». І от Людмила зараз живе думками, що невдовзі разом із синами зможе навідатися до того села, до того місця, де загинув її Іван, рятуючи дітей. Побратими навіть обіцяли показати місце, де поліг Іван Ступак.
• Зведення новин
• Мінометного обстрілу зазнали сили АТО в районі Павлополя, Миколаївки, Гранітного.
Про це повідомляє сайт Маріуполя «0629».
• За добу в зоні проведення антитерористичної операції загинуло п’ятеро військових, ще 29 отримали поранення.
Про це повідомив речник АТО Андрій Лисенко.
• В районі Дебальцево з артилерії та мінометів терористи обстріляли Попасну, Юнокомунарівськ, Дебальцеве, Нікішино, Гірське, Ольховатку, двічі вели вогонь по Санжарівці, 5 разів по Вуглегірську. За підтримки танків і піхоти бойовики атакували наші позиції в районі цього населеного пункту. у Щасті обстріляли теплоелектростанцію.
Про це повідомляє прес-центр АТО.
• Бойовики обстріляли Попасну під час спроби вивезти із обласного психоневрологічного інтернату пацієнтів.
Про це повідомив губернатор Луганської області Геннадій Москаль.
Він зазначив, що упродовж останнього часу райцентр інтенсивно обстрілюється з артилерії, мінометів та «Градів» козаками так званого «всевеликого войска донского» з боку окупованого Первомайська.