Кім

Десять кроків віддаляли Гарі від шурхітливої пітьми, де ніхто б його не дістав, а прихисток і їжу він би знайшов у найближчому селі, де легкі на розмову лікарі трапляються рідко. Але він радше терпів холод, біль у животі, і принагідні копняки у товаристві своїх вельможних винаймачів. І сумно сопів, скублившись під стовбуром дерева.

— А ви подумали, — палко запитав уцілілий чоловік, — яке з нас буде видовище, поки ми будемо мандрувати по горах серед отаких аборигенів?

Гарі-бабу мало про що інше думав упродовж кількох попередніх годин, але це зауваження стосувалося не його.

— Куди нам мандрувати! Я ледь іду! — простогнав той, що став жертвою Кіма.

— Може, той святий чоловік по доброті свого серця змилується, сар, інакше…

— Я собі пообіцяв, що залюбки розряджу револьвер у спину тому молодому бонзі[183] при нашій наступній зустрічі, — не по-християнськи пролунало у відповідь.

— Револьвери! Помста! Бонзам! — Гарі дужче припав до землі. Знову починалася війна. — А ви не подумали про наші втрати? Речі! Речі! — мовець аж пританцьовував по траві. — Усе, що ми везли! Усе, що здобули! Наша здобич! Вісім місяців роботи! Ви знаєте, що це значить? «Ми єдині, хто може дати раду зі східними людьми!» О, добре ж ви втнули.

Вони сперечалися різними мовами, а Гарі посміювався. Кім був із кілтами, а в кілтах лежали вісім місяців добрячої дипломатії. Не було жодної змоги сконтактувати з хлопцем, але на нього можна покластися. Щодо решти справи, то Гарі збирався так облаштувати цю гірську подорож, щоб Гілас, і Банар, і всі мешканці на чотириста миль гірського шляху переказували казки на ціле покоління. Людей, що не можуть впоратися зі своїми носіями, не надто шанують у горах, а горяни мають вельми дошкульне почуття гумору.