Кім

Унаслідок цієї бесіди, Лама, безпосередній, наче захоплена новою грою дитина, закинув голову і розпочав на ввесь голос вступну промову наставника віри перед початком власне проповіді. Чужинці слухали, посхилявшись на альпенштоки. Кім, скромно присівши навпочіпки, дивився на червоний відблиск призахідного сонця на їхніх обличчях і переплетіння їхніх довгих тіней. Вони були вбрані у неанглійські рейтузи й обперезані чудернацькими пасками, і віддалено нагадали йому картинки з однієї книжки у бібліотеці школи святого Ксав’є — вона називалася «Пригоди молодого натураліста у Мексиці». Так, вони були дуже схожі на дивовижного П. Семікраста з тієї історії, й анітрохи не схожими на «геть безсовісних людей», описаних Гарі-бабу. Німі темнолиці кулі благоговійно поприпадали до землі десь за двадцять чи тридцять ярдів обіч, а бабу стояв з виглядом щасливого власника, і поли його тонкого вбрання лопотіли на вітрі, мов прапорці.

— Це ті люди, — прошепотів Гарі, поки ритуал ішов своїм чином, а двоє білих стежили очима за рухом травинки від Пекла до Небес і назад, — усі їхні книжки знаходяться у великій кілті з червоною накривкою: книжки, звіти і карти, я навіть бачив князівського листа, написаного чи то Банаром, чи то Гіласом. Вони найдужче її охороняють. Вони нічого не висилали з Гіласа чи Ле. Це точно.

— Хто з ними?

— Тільки наймити-кулі. У них немає слуг. Вони такі потайні, що самі готують собі їжу.

— Що я маю робити?

— Чекати і дивитися. Як тільки зі мною щось трапиться, ти знаєш, де шукати папери.

— Краще би їм потрапити до рук Магбуба Алі, ніж якогось бенгальця, — зневажливо кинув Кім.

— Багато є способів дістатися до милої, крім як падати зі стіни.

— Дивіться, ось Пекло для скупих і жадібних. З одного боку від нього — Жадоба, а з іншого — Втома, — Лама захопився своєю справою, а один із чужинців малював його при скороминущому вечірньому світлі.

— Годі, — зрештою безцеремонно мовив чоловік. — Я його не розумію, але хочу це зображення. Він кращий художник, ніж я. Запитай, чи він не продасть роботу.

— Він каже: «Ні, сар», — відповів бабу. Лама, звісно ж, мав намір розлучатися зі своїм священним малюнком заради простого подорожнього не більший, аніж будь-який єпископ має намір нести священні чаші свого собору в ломбард. По всьому Тибету було повнісінько дешевих копій малюнка Колеса, але Лама був митцем, і до того ж заможним настоятелем свого монастиря.

— Можливо, через три дні, або чотири, або десять, якщо я відчую, що сагиб — шукач і має гарне розуміння, я сам намалюю йому копію. Але ця використовується для посвячення новаків. Розкажи йому, знахарю.

— Він хоче її зараз — за гроші.

Лама повільно похитав головою і почав згортати Колесо. Росіянин зі свого боку бачив усього лише нечистого старого, що торгувався за брудний шматок паперу. Він дістав жменю рупій і напівжартома хапнув згорток, який розірвався в руках у Лами.