Гаррі Поттер і Напівкровний Принц (з ілюстраціями)

- Отже... уроки явлення, - з тону, яким це сказав Рон, ставало зрозуміло, що сцену коло дошки оголошень краще не згадувати. - Весело буде, га?

- Не знаю, - засумнівався Гаррі. - Можливо, воно краще виходить, коли виконуєш сам. Мені не дуже сподобалося, коли Дамблдор брав мене з собою.

- Я й забув, що ти вже являвся... а мені краще б спочатку скласти іспит, - стурбовано сказав Рон. - Як Фред і Джордж.

- Але ж Чарлі іспит завалив.

- Завалив, але Чарлі більший за мене, - Рон виставив руки, наче горила, - тому Фред і Джордж не дуже з нього й знущалися... принаймні не у вічі...

- А коли можна буде скласти іспит?

- Зразу, як стукне сімнадцять. Для мене це буде аж у березні!

- Але ти не матимеш права являтися тут, у замку...

- Хіба в цьому суть? Головне, щоб усі знали, що я можу являтися, якщо захочу.

Не один Рон був захоплений перспективою вивчати явлення. Цілісінький день тільки й розмов було, що про майбутні уроки; усі надавали величезного значення можливості виникати і зникати, коли захочеш.

- Як це буде круто - просто взяти і... - Шеймус клацнув пальцями, ніби ось-ось мав зникнути. - Мій двоюрідний брат Ферґус так робить, щоб мене подратувати. Нічого, ще трохи - і про спокій він забуде назавжди...

Поринувши в такі чудові мрії, він занадто жваво махнув чарівною паличкою і, замість створити фонтанчик з чистенькою водичкою, як того вимагала тема уроку заклинань, з палички, наче з брандспойта, ударив потужний струмінь, рикошетом одбився від стелі і вмазав професорові Флитвіку просто в лице.

- А Гаррі вже являвся, - сказав Рон збентеженому Шеймусові після того, як професор Флитвік висушився помахом чарівної палички й наказав Шеймусові за кару переписувати речення «Я чарівник, а не бабуїн, що розмахує довбнею». - Дамб... е-е... хтось брав його з собою. Явлення пліч-о-пліч, знаєш.

- Ого! - прошепотів Шеймус, і вони з Діном і Невілом присунулися ближче, щоб почути, як це воно - являтися. Аж до вечора всі інші шестикласники набридали Гаррі проханнями описати свої відчуття під час явлення. Його запевнення в тому, що цей засіб пересування дуже незручний, їх чомусь не знеохотили, а викликали благоговіння. Він ще відповідав на детальні розпитування, коли побачив, що до восьмої вечора лишається всього десять хвилин. Щоб вчасно піти й не запізнитися на урок з Дамблдором, довелося брехати, що треба повернути в бібліотеку книжку.

Лампи в Дамблдоровім кабінеті світилися, портрети колишніх директорів тихенько похропували в рамах, а сито спогадів уже стояло на письмовому столі. Дамблдорові руки лежали по обидва боки сита; права й досі була почорніла й обгоріла. Чогось вона ніяк не гоїлася і Гаррі вже, мабуть, всоте, подумав, що ж це її так страшно покалічило, але спитати не посмів; Дамблдор казав, що з часом про все розповість, до того ж треба було обговорити ще й іншу тему. Та не встиг Гаррі нічого сказати про Снейпа й Мелфоя, як заговорив сам Дамблдор.

- Я чув, ти на Різдво зустрічався з міністром магії?

- Так, - підтвердив Гаррі. - Він не був мною задоволений.