Гаррі Поттер і Напівкровний Принц (з ілюстраціями)

Проте Персі не виявляв ані найменшого бажання привітатися з рештою родини. Він стояв, ніби проковтнув палицю, і дивився кудись понад головами. Містер Візлі, Фред і Джордж стежили за ним з кам’яними обличчями.

- Заходьте, сідайте, пане міністре! - заметушилася місіс Візлі, поправляючи капелюшка. - Пригощайтеся пундичкою або індингом... тобто...

- Ні-ні, шановна Молі, - почав відмовлятися Скрімджер. Гаррі здогадався, що він запитав її ім’я в Персі перед тим, як зайти в дім. - Не хочу заважати, я взагалі не посмів би зайти, якби не Персі - він так хотів усіх вас побачити...

- Ой, Персичку! - просльозилася місіс Візлі, цілуючи сина.

- ...ми забігли тільки на п’ять хвилинок, тож я погуляю на подвір’ї, поки ви тут наговоритеся з Персі. Ні-ні, я не хочу втручатися! Якби хтось показав мені ваш чудесний садочок... о, бачу, цей юнак уже попоїв, може, він зі мною прогуляється?

Атмосфера в кімнаті відчутно змінилася. Усі перевели погляди зі Скрімджера на Гаррі. Нікого не переконало Скрімджерове вдавання, ніби він не знає, як Гаррі звати. Неприродно було й те, що міністр обрав для супроводу саме його, хоч у Джіні, Флер і Джорджа тарілки теж спорожніли.

- Добре, - пролунав у тиші голос Гаррі.

Він теж не повірив: попри Скрімджерові запевнення, що вони випадково опинилися поблизу, а Персі забажав побачитися з рідними, справжньою причиною їхнього візиту могло бути Скрімджерове бажання поговорити з Гаррі віч-на-віч.

- Усе нормально, - неголосно сказав він, минаючи Люпина, який теж підвівся. - Нормально, - наголосив, бо містер Візлі уже роззявив було рота, щоб заперечувати.

- Чудово! - зрадів Скрімджер, відступаючи трохи вбік, щоб Гаррі перший вийшов з дверей. - Ми тільки обійдемо садочок, а тоді й відбудемо разом з Персі. Святкуйте далі!

Гаррі йшов через двір у зарослий, засніжений сад, а Скрімджер накульгував поруч. Гаррі знав, що той колись очолював службу аврорів; міцний, увесь у бойових шрамах, він був цілковитою протилежністю огрядному Фаджеві в його котелку.

- Гарно тут, - Скрімджер зупинився біля тиночка й подивився на засніжений газон та нечіткі обриси рослин. - Гарно.

Гаррі не відповів. Він відчував, що Скрімджер його розглядає.

- Я вже давно хотів з тобою зустрітися, - сказав нарешті Скрімджер. - Ти це знав?

- Ні, - чесно зізнався Гаррі.

- О так, дуже давно. Але Дамблдор занадто тебе оберігає, - додав Скрімджер. - Природно, цілком природно, після всього, що ти пережив... особливо після того, що було в міністерстві...

Він зачекав, чи не скаже щось Гаррі, але той і далі мовчав, тож міністр продовжив:

- Я шукав можливості поговорити з тобою з першого дня на цій посаді, але Дамблдор... цілком зрозуміло, як я вже зазначив... дуже опирався.

Гаррі й далі мовчав, очікуючи.

- А які ходили чутки! - похитав головою Скрімджер. - Зрозуміло, ми з тобою знаємо, як перекручують усі ці історії... усі ці шепоти про пророцтво... про те, що ти «Обранець»...