Вибрані твори. Том перший
- Автор: Тендюк Леонід Михайлович
- Серия: Вибрані твори в двох томах #1
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: ВЕСЕЛКА
- ISBN: 5–301–00983–4
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вибрані твори. Том перший». Краткое содержание книги:
«Буревісник» виходить у море» та «Атол Туамако» розповідають про захоплюючі, сповнені пригод мандрівки до далеких островів Тихого океану, героїзм та відвагу радянських моряків у боротьбі з морською стихією.
Гостросюжетна повість «Викрадення» — початок великої оповіді про дослідників океану, яким довелося вступити в жорстокий поєдинок з ворогами миру.
Нам сказали, що в цьому «палаці» кожен сідає лише на спеціально відведеному для нього місці: вождь — під стовпом, ближче до центру хижки, решта — обіруч.
Вгорі, під дахом, я побачив ребристе перекриття. І — от чудасія! Чим більше балок, тим знатніший вождь. Татуювання теж свідчить про владність та заможність: у Теарікі, наприклад, розмальовано все тіло, в його помічника лише руки й ноги, інші остров'яни з малюнками на стегнах, а в декого їх зовсім нема.
І знову-таки: у кожного свій персональний узор — суворо забороняється татуюватися, як вождь, запозичувати його візерунки.
— Ми вас можемо розмалювати теж, — запропонував Адаму Варфоломійовичу Теарікі.
Паганель відмовився. А от Мотовило наполягав. Він просив, щоб йому розтатуювали обличчя, та боцман категорично заборонив.
— Нічого з себе тубільця корчити, — сердито сказав він. — У них це малярство традиційне, а тобі воно личить, як корові сідло.
Мотовило прикусив язика. Взагалі, він іноді викидає такі коники, що тільки дивуєшся. Ну, я ще розумію: розтатуювати ногу чи стегно — на це і я, задля екзотики, погодився б, але обличчя… Пробачте, вернутися додому посміховищем я не бажаю! (До речі, слово «татуювання» походить від полінезійського кореня «тату».)
У своїх нотатках я трохи збився на іншу тему, відступив од основної розповіді. Так от… Увійшли ми до хижки, вождь привітався і, опустившись на «трон» під товстелезним стовпом, запропонував нам місця поруч. Адам Варфоломійович і боцман сіли ліворуч, Журавка та Наташа — праворуч, а решта — під стовпами, навпроти вождя.
Про що вони говорили, ніхто з нас, крім хіба що Адама Варфоломійовича, не розумів. Спочатку підвівся старий-престарий тубілець. Приклавши руку до серця, а другою показавши на нас, він щось вигукнув і почав… Говорив піднесено й довго — не менше години. Та не ' встиг цей дідусь скінчити промови, як посеред хижки уже стояв його сусід — такий же старий і велемовний.
Опісля виступали ще і ще. Власне кажучи, на порядку денному стояло, як ми зрозуміли, одне питання: вітання прибулих гостей.
Головував на зборах сам Теарікі. Тобто вождь мовчав, лише кивком голови подаючи знак, кому коли виступати. Протоколу ніхто не вів. Лише я сидів із своїм саморобним «дерев'яним» записником і, вмокаючи перламутрову скалку в глибоку, на дні якої хлюпотіло чорнило, стулку черепашки, робив помітки.
— Не лінуйся, пиши, Несторе-літописцю, — пошепки сказав мені Солоний, який сидів поруч. — Таке трапляється не часто, і його слід увічнити.
«Аякже, — подумав я, — увічниш, якщо, крім набору незрозумілих слів і фраз, я так нічого й не збагнув!»
Втім, якщо говорити правду, все було зрозуміло. Остров'яни вітали наш прихід, висловлювали свою доброзичливість та гостинність. А той, перший оратор — дідусь, як виявилось, був ще й уславленим тамтешнім оповідачем — повеко. Він розповідав, що його острів з океану підняв легендарний рибалка Мауї; згадав своїх далеких предків, які не раз відбивали напад ворожих племен. Правда, небезпека підкралася з іншого боку: прийшли попаа — білі люди — і поневолили Туамако.
— Але ви, — ніби вибачаючись, мовив дідусь, — не схожі на тих злих білих людей, і тому полінезійці вас щиросердо вітають.
Розповідь старого засмутила нас. От воно яке, «райське» життя на загублених в океані островах!
Коли пізніше Адам Варфоломійович переповів нам зміст їхніх промов, серце моє стислося від болю.
… Минала година за годиною, а полінезійці все говорили й говорили. Я не знаю, чи їм самим обридло, чи, може, Мотовило допоміг, але промови нараз припинилися.
А трапилось таке. Коли один з ораторів сів, а наступний ще не вийшов, Мотовило, щоб показати перед вождем: мовляв, я хоч і не знаю полінезійської мови, а от по-французьки розумію, уголос вимовив оту завчену приповідку про апетит та їжу.
— О, ляпеті… манжан! — стурбовано сказав Теарікі.
Ці два французькі слова — апетит і їжа — він, мабуть, сприйняв як натяк, що гості зголодніли і пора обідати.
А бодай тобі грець, Мотовило!
Вождь махнув рукою, і оратор, який збирався виступати, сів. Теарікі щось наказав полінезійкам, і ті вийшли з хижки, а через кілька хвилин перед нами вже стояли різні страви: печена риба, перепічки з хлібного дерева, тушкований спрут, а також — що нас найбільше вразило — морські слимаки палоло.
— Еуніце фірідіз? — показавши на ту гидь, запитав Адам Варфоломійович.