Вибрані твори. Том перший
- Автор: Тендюк Леонід Михайлович
- Серия: Вибрані твори в двох томах #1
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: ВЕСЕЛКА
- ISBN: 5–301–00983–4
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вибрані твори. Том перший». Краткое содержание книги:
«Буревісник» виходить у море» та «Атол Туамако» розповідають про захоплюючі, сповнені пригод мандрівки до далеких островів Тихого океану, героїзм та відвагу радянських моряків у боротьбі з морською стихією.
Гостросюжетна повість «Викрадення» — початок великої оповіді про дослідників океану, яким довелося вступити в жорстокий поєдинок з ворогами миру.
Хижки — незвичні, якісь казкові. Довкруг стовбури, на них тримається критий пальмовим листям дах. Замість стін — широкі, що зараз були наполовину опущені, циновки. Ні вікон, ні дверей.
Ось із однієї повагом вийшла жінка. На ній строката натільна пов'язка, в косах — велика червона квітка. Жінка несла дошку та ще якийсь важкий кошик.
Підійшовши до пальми, вона сіла в затінку. І, діставши з кошика копру — половинки ядра кокосового горіха, заходилася терти її об дошку. Так полінезійка поралась кілька хвилин. Потім гукнула, і невідомо звідки випурхнула зграйка дітлахів. Вони обступили жінку, вислухали її та й розбіглися шумливо по всьому подвір'ю.
— Мабуть, час показатися людям на очі, — обізвавсь боцман.
— Я теж так гадаю, — згодився Адам Варфоломійович.
— Ану, хто сміливіший? — глянув на нас дракон. — Ти, Мотовило, чи, може, Окань? Мовчите? Тоді нехай Солоний — він знає полінезійське вітання. Іди, Васильку! — підохотив його Андрійович.
Солоний, шкутильгаючи, вийшов з-за кущів. Жінка, як і раніше, сиділа, заклопотана своїми хатніми справами. Дітлахи безжурно вистрибували на галяві.
— Ов мей мо пуака іоу! — вигукнув Солоний і вітальним жестом високо підніс правицю.
Його ліва рука тримала ціпок, на який він зіперся, щоб не натруджувати пораненої ноги.
Я замилувався Василем. Ну, справжній тобі дипломат — посланець з місією доброї волі. У такій позі ще, пам'ятаю з підручника історії стародавніх часів, зображали римських консулів та ораторів.
Але якщо їхні промови люди вислуховували із цікавістю, то слова нашого оратора справили інше враження — викликали переляк.
Побачивши Солоного, полінезійці від здивування спочатку ніби скам'яніли. Коли ж він ще й виголосив вітання, їх охопив жах.
— Мана! Таната! — кричали вони, в розпачі кидаючись навтіки.
— Мана, мана! — відлунювало за кущами, ген коло лагуни.
Солоний не на жарт злякався, відступив назад, у нашу засідку.
— Войовниче плем'я! — вирік він. — І треба ждати найгіршого…
З хижок справді вибігли всі — од малого до старого: чоловіки, жінки, діти. Від лагуни теж з довжелезними киями в руках наближались тубільці, — мабуть, рибалки, яким про все розповіли очевидці недавньої пригоди.
— Мана! То лехуа, — показували діти на кущі, за якими, затамувавши подих, стояв наш загін.
Хмари, як кажуть у таких випадках, збиралися. Полінезійці щось викрикували. З-під навісу виносили довгі піки, товстелезні палиці.
«Відведи й помилуй! — зашепотів я. — Всі ці макогони на наші голови». І щойно я це подумав, як над головою просвистів кинутий чиєюсь нетерпеливою рукою спис.
— Мана! — злякано кричали дітлахи.
Лише пізніше ми дізнались: мана мовою полінезійців означає те саме, що й по-українськи: примара, надприродна сила, перед якою смертні падають ниць. Таната — злий, то лехуа — дерево з червоним рясноцвітом. Усе зрозуміло й просто!
Нам також пояснили, чого проголошене Солоним вітання викликало переляк. З полінезійської на українську «ов мей мо пуака іоу» перекладається дослівно так: дай мені курку, свиню й собаку!
От вам і Солоний, його геніальна пам'ять! Таки мав рацію Журавка, який твердив, що тубільці вітались: кіо рана кой! У полінезійців це, справді, рівнозначне нашому «добридень» або «здрастуй».
Взагалі, я занотував не один десяток тамтешніх слів. Може, коли-небудь напишу поему і словничок цей знадобиться.
Ось кілька полінезійських слів:
акарі — кокосовий горіх, вака — човен, ойї — весло, тани — хлопець, ваїна — жінка, вой — вода, іка — риба.
Ну, і так далі. (До речі, знайдена на дні протоки шхуна «Моана» означає «Океан».) Але розповім про зустріч… Нам було не до курки й не до свині, яких, замість вітання, так недоречно вимагав Солоний.
Остров'яни вишикувались бойовим півколом, готові зав'язати битву. Вони розмахували руками, щось войовниче викрикували, але не нападали, — певне, чекали сигналу.
З кожною миттю збудження наростало. Терпець полінезійців от-от мав увірватися. Коли це з хижки, що стояла осторонь, на високому, порослому травою пагорбі, вийшов старезний тубілець.
І без того пооране борозенками зморщок тіло з ніг до голови було розцяцьковане спіралями, клинцями, силуетами птахів, фігурками людей. Коротка ворсиста пов'язка прикривала стегна. Здавалось, тубілець був одягнений в тільник та смугасті штани.
Обличчя теж татуйоване хвилястими лініями — очі дивились мовби з-за грат.