Волинь
- Автор: Самчук Улас Алексеевич
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Волинь». Краткое содержание книги:
Автор описує події, які відбувалися на Волині: бої між поляками та більшовиками у 1914–1918 роках, між Центральною Радою та більшовиками у лютому 1918 року, рух українського відродження, терор польської влади у 30-х роках. Дія відбувається у відносно короткому часовому проміжку, та цей час був вирішальним для цілого народу і визначив його минуле і майбутнє.
Володько збентежений, а Хведот майже переляканий, не знає, як боронитися, і найкраще б заплакати, але тут же не випадає. На щастя, вийшов учитель і погнав усіх до класу.
Далі учитель пояснював предмети, що знаходяться у класі, і всі му сіли за ним повторяти. На цій лекції наука на сьогодні скінчилася.
Слідуючого дня Хведотові вже не дуже хотілося йти до школи, але Володько його дуже просив:
— Ходи, ходи! Я їм дам! Ти знаєш, що я зроблю? Я їх як наб'ю добре!.. Знаєш? То вони більше не будуть чіплятися.
І Хведот погодився.
Увечері Настя зробила Володькові незвичний подарунок. Володько спочатку не міг навіть слова промовити від здивування. Вона пішла до Давида і за дві яйці купила цілого олівця. І такий гарний! Жовтий. І з гумкою, що стирає написане. Яка радість! Володько вже давно не мав цілого олівця. Має такий кусничок, що ледве в пальцях держиться. Який чудовий «карандаш».
На другий день у класі Володько вийняв гордо свого нового олівця і почав писати на справжньому білому папері, що дістав також від мами. Це було ще до приходу учителя. Радіон, Євген і Омелян гасають, кричать, лазять по лавицях, але враз один з них помітив Володькового олівця.
— Карандаш! — кричить Радіон. — Хлопці! Дивіться! Дерман має цілого карандаша! Усі кинулись до Володька.
— Ага! — каже Євген. — Учора ми мали тебе бити, ти з нього прозивався. Тепер, як хоч, щоб ми тебе не били, мусиш кожному врізати по куснику карандаша!
Від такого нечуваного блюзнірства Володькові потемніло в очах. Карандаша? На кусники? Краще не знаю що. Він навіть он Хведотові шкодував кусник урізати, хоча той його так просив, а тепер ці ось хочуть?.. Нізащо! — Не дам! — викрикнув Володько.
— А! Бачите? Проклятий дерман! Він ходить до нашої школи, а карандаша не хоче дати. Биймо його!
На Володька накинулись усі три тилявчуки, він раптом зірвався на ноги і став проти них. Уста його тремтять, очі сердиті, брови насуплені.
— Бий! Бий! — кричать тилявчуки.
— Гетьте! — кричить і собі Володько. — Я вас не зачіпаю!
Чого хочете!
Хведот щось хотів помогти братові., але не знав як; зчинився гамір… І на це нарвався учитель.
А ето что? — різко запитав учитель. Хлопці розсипались.
— То, господін учітєль, — терендить Євген, — отой дерман б'ється.
— Так? То ти б'єшся? — накинувся учитель на Володька.
Володько від хвилювання не може одразу вимовити слова, але згодом витиснув:
— Неправда. Я їх не зачіпав. Вони хотіли відобрати мого карандаша.
— Да? — кричить учитель. — Ах, ви! Як ви смієте відбирати від нього його річ?
— А чого він б'ється? — жаліється Радіон.
— Бився ти? — питає учитель Володька.
— Ні. Я сидів отут і писав, а вони напали на мене. Учитель наказав бути тихо і якщо будуть далі битися — усіх поставить на коліна. Хлопчиська втихомирились і почався «урок».
На цей раз писали. Учитель написав на класній дошці ряд паличок і сказав, щоб кожний заповнив свою дощину такими паличками з обох боків. І сам вийшов.
Хлопці взялися до роботи. Кожний нагнувся над своєю табличкою і старанно виводить палички. Першим записав свою дощину Володько. Хведотові не йшло писання зовсім. Він написав кілька кривих кілків і це заповнило цілу його дошку. Володько рішив йому допомогти, взяв його дощину, витер, що там на ній було, і вмить заповнив її своїм письмом.
Решта хлопців так само не зовсім з честю вив'язалися зі свого завдання. Стрічки у них вийшли нерівні, палички криві, в Омеляна вийшло мало що краще, ніж у Хведота. Усі вони із заздрістю дивляться на Володькове писання, а згодом Євген каже потиху:
— Ти! Дерман! Напиши мені, завтра дам плацка.
— Добре, — .згодився одразу Володько. Узяв його дощину і дуже скоро заповнив її паличками. Це йшло йому без найменших труднощів. Написав і вдоволений — можливо, не будуть до нього чіплятися.
Інші на це дивились заздрісне, і їм захотілось, щоб і в них було так гарно написано. Почали облягати Володька. Той обіцяє принести пампушок, той добрих яблук. Володько брав табличку за табличкою і заповняв їх паличками. Хлопці вдоволені. Сидять і чекають учителя.
Увійшов учитель.
— Ну, що? Написали?
— Написали, господін учітєль! — відповіли всі.
— Ну, ну… Побачимо. Покажи! Першим сидів Володько, біля нього Хведот, за ними решта троє. Учитель переглянув Володькове писання.
— Харашо! — похвалив. — А ти? — до Хведота. Також похвалив. До Євгена:
— Ти вже старший. Хорошо, хорошо! Лістопадський? — Радіон показав і своє.