Первісна. У вирі пророцтв
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. У вирі пророцтв». Краткое содержание книги:
Тим часом Шимас аб Нейван і Ріана вер Шонаґ, послухавшись поради диннеші, прямують на Ініс на н-Драйґ. Що їх чекає на цьому далекому острові, де тисячу років тому помер останній у світі дракон? Яке нове знання вони там здобудуть? І як це пов’язано з Ейрін та її Первісною Іскрою? А пов’язано ж напевно…
— Дурниці! — пирхнув Ківан. — Той кінь, на якому ти приїхав до нас…
— Не вартий ані шеляга, — урвав його Шілтах. — Це ти зі своїми панськими вихватками міг би видати його за свого, а якби я попхався з ним до гендляра, мене б тут-таки пов’язали як конокрада. Щоб не попастись, я мусив би красти і продавати селянських шкап… І взагалі, зараз ми говоримо не про мене, а про відьом. Коли вони прийшли сюди, то зустріли тут лише ворогів. Усі їх ненавиділи, ніхто не звернувся до них по допомогу, ніхто не просив, щоб вони залишилися. Для кого їм було звільняти Лахлін? — Він стиха зітхнув. — Я з вами лише два дні, і мені ще рано судити, марна наша боротьба чи ні, є в нас шанси перемогти чи їх нема. Але гадаю, що спробувати варто. Зрештою, ми тут не зайди, ми теж лахлінці і маємо повне право жити на цій землі. Маємо право захищати себе від тих, хто хоче нашої смерті. Маємо право боротися за майбутнє для наших дітей.
— Саме так! — підхопив Аврон аб Кадуґан. — Діти, наступні покоління — ось що головне. Це, юначе, і є відповідь на ваше питання. У восьмому сторіччі відьми мусили думати не про тодішніх лахлінців, а про тих, що ще не народились, але вже були приречені жити під владою біснуватих поборників. Приречені зростати такими ж тупоголовими фанатиками, як їхні батьки, діди та прадіди. Приречені вбивати або бути вбитими в ім’я триклятої Святої Віри.
— І ви звинувачуєте в цьому відьом? — запитала Мірвел вер Валан.
— Ні, шановна, я в жодному разі не збираюся перекладати з хворої голови на здорову. Найбільше тут завинили наші далекі пращури, перші мешканці Лахліну. Пересвідчившись, що острів надійно оберігає їх від демонів та чудовиськ, вони оголосили цей дивовижний природний феномен наслідком свого праведного способу життя, а згодом втовкмачили цю брехню в голови своїм дітям та внукам. Також винні й пізніші переселенці, боягузи та дезертири, які радо вхопилися за нову лахлінську міфологію, щоб виправдати свою відмову від боротьби за звільнення Абраду. Ну, а відьми відповідальні за те, що не зупинили це неподобство, дозволили Конґреґації повстати, набратися сили й обплутати своїми тенетами весь Лахлін.
— Вони й Південний Абрад не чіпають, — зауважила Мірвел. — А там чари визнано гріхом.
— Проте за їх уживання нікого не тягнуть на шибеницю. І не оголошують усіх поспіль чаклунів Китрайловим поріддям. Будьте певні, шановна: якщо в одному з Південних Королівств духівникам упаде в голову запровадити лахлінські порядки, відьми миттю забудуть про свою політику невтручання і швиденько поставлять на місце новоявлених поборників. А от Лахлін вони кинули напризволяще і вже давно махнули на нього рукою.
Двадцятип’ятирічний Кеґан аб Ейвір, який досі лише слухав їхню розмову, розтулив був рота з явним наміром бовкнути щось на зразок „відьми нам до дідька не потрібні“, проте Мірвел вчасно зорієнтувалася й непомітно штурхнула його чарами, щоб нагадати про обережність. Інструктуючи кожного з них щодо спілкування з іншими повстанцями, Ейнар не радив зовсім ухилятися від розмов про відьом, бо це видавалося б підозрілим, але закликав бути стриманими, уникати різких висловлювань і не загострювати дискусію.
Правильно зрозумівши натяк, Кеґан сказав:
— Ну, тут нічого не вдієш. Якщо відьмам начхати на Лахлін, обійдемося й без них. На Лахліні ще багато чаклунів, і ніде вони не подінуться, приєднаються до нас.
— Це точно, — підтримав його Доран аб Галвальдир, другий за старшістю після Мірвел. — За місяць нас зібралося без одного десяток, і хай мене грець поб’є, якщо до весни не буде трьох, а то й чотирьох десятків. Коли я йшов сюди, то думав, що буду першим. Та ба — мене вже випередили і Ківан, і Брихан, і Нейве.
— А про нас, мабуть, — додав Ківан, — ще й не всюди знають. Узимку вісті розходяться дуже повільно.
Відтак розмова повернулася в звичну колію і вже не торкалася відьом. Професор аб Кадуґан розповів ще одну історичну цікавинку, після чого побажав усім на добраніч і подався до печери ватажків. Кеґан також хотів був піти, бо якраз мав заступити на варті Брихана, проте Мірвел зголосилася підмінити його — мовляв, удень добре відпочила, готуючись до нічного чергування в Тиндаярі, і все одно не зможе зараз заснути. Кеґан радо пристав на цю пропозицію, а Доран невдоволено пробурмотів, що вона лише на секунду випередила його, він і сам збирався постояти на варті, бо на сон його нітрохи не хилить. Потім завалився на сінник і, всупереч своїм же власним словам, заснув ще до того, як решта присутніх надумали вкладатися спати.
Нейве рушила до бічного відгалуження печери, де було обладнано спальню для жінок. Наостанок вона кинула на Ківана швидкий погляд, у якому виразно читалося запрошення приєднатись до неї на час відсутності її сусідки Мірвел. Збентежений хлопець визнав за краще вдати, що не зрозумів натяку, а дівчина, скрушно зітхнувши, не стала наполягати.