Ґарґантюа і Пантаґрюель
- Автор: Рабле Франсуа
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5103-5
- Переводчик: Анатоль Перепадя
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ґарґантюа і Пантаґрюель». Краткое содержание книги:
Цим я не хочу сказати, що ніколи не задовжуйтесь, ніколи не позичайте. Який би багач не був, він іноді комусь та боргує. Який би не був бідак, а й він комусь та дає. Про такі випадки згадує Платон у своїх Законах, коли дозволяє брати воду у сусіда, якщо ти вже перерив і перелопатив свої власні лужки, шукаючи шару землі, званого глинищем (себто гончарищем), і не спіткавши ні джерела, ні підземного живця. Бо ця земля, така масна, міцна, гладенька й тужава своїм складом, утримує вогкість, не даючи їй легко сочитися чи випаровуватися.
Отож це сором, ганьба позичати у кожен слід, де-попадя, тут і там замість працювати і зарібкувати. Давати в позику (на мій суд) слід лише тоді, коли труждар не може заробити кривавицею на прожиток або коли він зненацька через стихійне лихо втрачає своє добро.
Одначе годі про це. Надалі не зв'язуйтеся з цими вірителями. І обтрусіть порох з ніг своїх.
— Тільки й лишається мені (сказав Панурґ), що дякувати вам. І якщо дяка має дорівнювати ласці наших добродійників, то моя дяка вам безкрая і безмежна, бо та любов, яку ви рачите мені явити, не має ціни: вона перевищує будь-яку вагу, число і міру, вона безбережна і вічна. Але якщо дяка має відповідати розміру благодії і втісі обблагодіяних, то тут я пас. Ви ущедряєте мене ласкою, і то куди більшою, ніж я заслужив, більшою, ніж я, скажу по щирості, її вартий. А втім, не так багато, як ви це, мабуть, думаєте.
Проте не це мене в'ялить, не це пече і гризе. Бо надалі, поквитавшись, куди мені голову прихилити? Повірте, в перші місяці я буду не в своїй тарілці, адже я не так вимуштруваний, не так привчений. Страхів'я, та й годі.
Як на те, як тільки хто бздикне в Сальмі, то неодмінно мені в носа. Ці всьогосвітні бздуни, бздючи, ще й приказують: «Ось вам, хто поквитався!» Мені вже, бачу, рясту не топтати. Замовляю вам епітафію. І сконаю я від цих бздиків. Якщо жінок хапатимуть завійниці і вітрогонний лік їм не поможе, хай лікарі приписують їм перевірений на практиці засіб: висушену мумію мого нещасного забдзюханого тіла. Хоч би якими мізерними даваннями призначати, від цього засобу вони бздітимуть, на подив самим лікарям.
Ось чому уклінно благаю вас: лишіть за мною якусь добру сотку боргів за взірцем короля Людовіка XI, який був звільнив свого суперечника Міля д'Ільє, єпископа Шартрського, але той упросив його зоставити бодай один позов — для вправи. Радше я віддав би їм усю мою слимачню, а заодно і хрущівню, аби тільки не чіпати мого істото, моєї готівки.
— Годі (сказав Пантагрюель) товкти, як я вже вас просив, воду в ступі.
Розділ VI
Чому новоженців не затягують до війська
— А яким же це законом (спитав Панурґ) проголошено і запроваджено, що молоді виноградарі, будівничі нової оселі і новоженці не підлягають рекрутчині?
— Законом Мойсеевим, — відповів Пантагрюель.
— Але чому саме новоженці? — допитувався Панурґ. — Хто лозу там садить, байдуже, я для цього старий; зате мене обходять ті, що збирають; і новобудівничі з мертвого каміння теж не вписані до моєї книги буття. Я будую каміння живе: людей.
— На мій суд (відповів Пантагрюель), ось чому: перший рік хай вони втішаються досхочу своїм коханням, сплодять нащадків і придбають спадкоємців. Отож-бо, якщо навіть на другий рік їх убивали на війні, їхні імена і герби переходили до дітей. А заодно з'ясовували, нероди їхні жінки чи родючі (річного досвіду було достатньо, бо вони віддавалися, уматерівши), з тим, щоб потім, по смерті перших чоловіків, дружити їх удруге: плодовиті йшли за тих, хто хотів примножити своє коліно, нероди за тих, хто не прагнув діток, а брав малжонку за її чесноти, тяму, привабу, тільки задля хатнього затишку й утримування родинного вогнища.
— Вареннські казнодії, — озвався Панурґ, — клянуть друге заміжжя, для них це безум і ганьба.
— Від нього їх тіпає, — відповів Пантагрюель, — б'є і трусить, наче перемінна пропасниця.
— Авжеж, — підхопив Панурґ, — навіть для брата Перегона. Коли він казнодіяв у Парильї і кляв друге заміжжя, то урвав проповідь і почав присягатися і нечисту силу згадувати, що краще сотню дівчат справичити, ніж накинутися на одну вдовицю.
Ваш аргумент здається мені слушним і розумним. Але, як на мене, ця вільгота давалася ось з якої причини: протягом усього першого року шлюбованці нажируються вволю своєю любовною новиною (а це ж їхнє право і їхня повинність) і вицідять свої сіменники так, що зостануться геть знесилені, виснажені, охлялі, заморені, і коли гряде день битви, вони воліють пірнути, як качки, радше до обозників, ніж до бійців і зухів, туди, де б'ється Еніо і де роздають удари, і під Марсовими корогвами у них ніяк не виходить достойного удару, бо всі замашні удари були завдані під куртиною Марсової приятельки Венери.