Ґарґантюа і Пантаґрюель
- Автор: Рабле Франсуа
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5103-5
- Переводчик: Анатоль Перепадя
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ґарґантюа і Пантаґрюель». Краткое содержание книги:
ходять ноги й утримують усю цю машину;
очі все скеровують;
апетит у шлунковій ямці, збуджений дещицею кислуватої жовчі, що надходить з коси, нагадує, що пора перекусити;
язик куштує;
зуби трощать;
шлунок приймає, травить і перетворює у хилус: жили брижі всмоктують найсмачніше і найпоживніше, лишаючи екскременти, які, зусиллям випихача, евакуюються відхідником, а решта надходить до печінки — там усе трансформується у кров.
Уявіть, яку радість відчувають ці трудяги, побачивши цей золотий струмок, цього єдиного свого ресторатора! Навіть радість алхіміків, і та не буває більшою, коли після тривалих трудів, великих зусиль і затрат вони бачать, як у їхніх печах перетворюються метали.
Отож кожен орган готується і силкується знову очистити і виділити свій скарб. Нирки своїми жилами витягують з нього рідину, так звану сечу, і уретрами виливають її вниз. Унизу є особливий приймальник, сечовий міхур, який, при потребі, викидає її геть. Коса виділяє з крови земняк і осад, так звану чорну жовч. Жовчний міхур витягує надмір жовчі. Потому кров переноситься, для ще ліпшої очистки, до іншої фабрики, себто серця. А те дистолою і систолою розріджує її і підпалює, поліпшуючи її ще більше у правому шлуночку, і жилами нагнітає її до всіх органів; кожен орган притягує її до себе і живиться своїм богом: ноги, руки, очі, все, і, отже, ті, що були колись боржниками, стають боргувальниками. У лівому шлуночку кров робиться такою рідкою, що її можна назвати парою, і через артерії надходить до всіх членів, розігріваючи і провітрюючи іншу кров, синьожильну. Легені, своїми дольками і міхами, не припиняють її освіжати. З подяки за цю благодію серце дає їм найкращу кров через артеріяльну жилу. Нарешті в чудовій мережі кров очищується аж так, що з неї повстають животні духи, завдяки яким душа уявляє, міркує, судить, аналізує, дискутує, вирішує і згадує.
Далебі, я тону, я гублюсь, я торопію, поринаючи в бездонні глибини цього світу, де будеш і дахар, будеш і взяхар. Запевняю вас: позичати — справа боговгодна, боргувати — лицарський учинок. І це ще не все. Цей світ, де будеш і дахар, будеш і взяхар, такий добрий, що наситившись, він уже думає про те, як би дати ще ненародженим і цим вкладом увічнити себе, як випаде така нагода, і розмножитися в таких самих істотах (себто діточках).
Ось чому кожен орган уриває і заощаджує якісь порційки з маси найкоштовнішої своєї поживи і надсилає їх униз. А там Природа уже нарихтувала відповідні вази і приймища, якими, спускаючись усякими манівцями і звивинами до дітородних органів, пожива прибирає належного кшталту і відшукує підхожі місця, як у чоловіків, так і в жінок, аби людському роду не було переводу. І все це діється через взаємне давання і віддавання: ось звідки вираз шлюбний обов'язок.
Для відмовника Природа передбачає неабияку кару — сильне ятрення у всіх органах і розладнання почуттів, зате дахар дістає нагороду — втіху, радість і млість.
Розділ V
Як Панурґ лаяв боржників і боргувальників
— Зрозуміло (відповів Пантагрюель), ви, як на мене, добрий і запальний ритор у обстоюванні свого. Проте якби ви провіщали і красномовили аж до Зелених свят, то й тоді б, на свій подив, не переконали мене і вашою проречистістю не пошили б мене у боржники. «Нікому ж нічим не задовжуйтесь (глаголить Послання), тільки любов'ю один одному».
Ви вживаєте тут чудові графиди і діатипози, і мені вони до вподоби, та тільки я ось що скажу: уявіть собі, як якийсь нахабний самозванець і причепливий позичник знов присурганиться в місто, де знають його норов, — його поява перестрашила б і перепудила городян не менше, ніж об'явлення мору у тій самій подобі, в якій його узрів тиянський філософ ув Ефесі. На мій суд, перси цілком слушно вважали, що брехати — це другий гріх, тоді як перший — задовжуватись, бо ж борг і брехня зазвичай обіймаються між собою.