На далеких берегах
- Автор: Касумов Имран Ашум Оглы, Сеидбейли Гасан Мехти оглы
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. Сидоренко
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «На далеких берегах». Краткое содержание книги:
… У місті Трієсті і навколишніх районах раз у раз висаджуються в повітря важливі військові об'єкти фашистів, склади зброї, летять під укіс поїзди, безславно гинуть фашистські вояки.
Все це — справа рук партизанів, і зокрема невловимого «Михайла». Його ім'я викликає у фашистів справжній жах.
Хто він, казково сміливий, легендарний партизан «Михайло»?
Образ цей не вигаданий. Таким був радянський воїн, вірний син азербайджанського народу Мехті Гусейн-заде, якого в час війни доля закинула на далекі береги Адріатики. Він і став прототипом головного героя цієї повісті.
У цій операції беруть участь тільки добровольці: тут потрібна особлива витримка, холоднокровність і безстрашність.
Уточнивши по карті завдання кожного командира й позицію, яку він повинен зайняти в тилу ворога, а також можливі напрямки, в яких доведеться наступати або відступати, Сергій Миколайович відпустив їх. У таборі було оголошено бойову тривогу.
За годину загін з двохсот партизанів був готовий до виконання найскладнішої операції. Сільвіо доповів Ферреро про те, що всі бронемашини перевірені і приведені в порядок. Сам він мав повести одну з них.
Уперед пішли розвідники, а разом з ними й Мехті. Вони піднімали своїх людей по селах і селищах, і люди, одержавши від партизанської частини зброю, займали гірські плаї, допомагали партизанам мінувати дороги.
Фашистські карателі мали залишити Трієст і розпочати свої операції наступного дня о дванадцятій годині ночі. О десятій вечора партизани були вже під Трієстом і, замаскувавши гармати й бронемашини в ярах та покинутих сараях, пішли кружним шляхом на Опчину. Збір було призначено у дворі будинку Марти Кобиль. Звідси чоловік п'ятдесят, по одному, пробралися до міста. Зв'язковий, трієстинський токар, найближчий сподвижник товариша П., розмістив партизанів у робітничих кварталах.
Цієї ночі в Трієсті було незвичайно тихо. Патрулі повільно походжали по робітничих кварталах, але нікого не зустрічали. Здавалося, що місто вимерло. Але так тільки здавалося. На його західній околиці шикувалися в цей час батальйони фашистів, заправлялись машини, мотоцикли. Дивізія чекала сигналу наступу.
А вулицями Трієста, тулячись до стін будинків, поквапливо йшли підлітки, прямуючи до собору Сан-Джусто. Почалося це так: один з хлопчаків, косоокий Маріо, почув, як хтось стиха постукав у двері їхнього будинку. Батько його, схопившись з постелі, відчинив двері. Хлопчик потихеньку підкрався до дверей, що вели в кімнату батьків, і припав вухом до замкової щілини. Маріо мало що зрозумів із слів гостя й батька, та одне було ясно: заварювалася якась каша. Обов'язок дружби змушував хлопчика негайно повідомити про це своїх товаришів… І ось почалися перебіжки з вулиці на вулицю, з квартала в квартал. Хлоп'ята вирішили вилізти на дзвіницю Сан-Джусто, звідки видно весь Трієст, паче на долоні, і з неї спостерігати за тим, що діятиметься в місті.
Рівно опівночі Мехті вийшов з будинку Марти Кобиль. Через плече в нього була перекинута сумка з двома порціями вибухівки. Вперше він ішов виконувати завдання сам, без напарника.
Спускаючись у місто, Мехті почув шум машин, танків, мотоциклів і тупіт сотень кованих чобіт. «Почалося», подумав він і прискорив ходу.
У Карранті цієї ночі був піднесений настрій. Щойно по телефону він побажав полковникові Гульбаху щасливої дороги, ще раз пообіцяв йому свою допомогу в разі потреби і попросив повідомляти його про хід операції. На карті Гульбаха були позначені всі потаємні стежки, і він досить виразно уявляв собі можливі позиції партизанів.
«Нарешті з партизанами буде покінчено!» радів Карранті. Він вирішив сьогодні не спати, а чекати повідомлень про перші успіхи дивізії Гульбаха: йому мали дзвонити по телефону. Щоб не нудьгувати, Карранті ввімкнув радіолу.
… Партизани вийшли з своїх схованок і почали займати позиції.
В гестапо, в есесівських частинах, що лишалися в Трієсті, панувало пожвавлення. Німці раділи не менше за Карранті: кінець партизанам, тепер можна буде хоч трохи відпочити від тривог. По місту блукали п'яні гітлерівці.
О пів на першу ночі на вулицях Трієста можна було почути улюблену пісеньку фашистів — «Лілі Марлен».
… Мехті вирішив скоротити дорогу й дістатися до віа Фортуна через прохідні двори.
Хвилин через десять він уже розшукував на цій вулиці будинок Мазеллі. Почувши кроки жандармів, що йшли в ногу, Мехті зупинився і ввійшов у перші, що трапилися, двері, над якими горіли червоні ліхтарі. Всередині, крім кількох п'яних націстів, нікого не було. До Мехті підійшов господар закладу, догідливо посміхаючись, сказав: