Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
§ 50. Несумісні загальні і спеціальні норми
Правило про перевагу при правозастосуванні спеціального закону (спеціальної правової норми) застосовується тільки тоді, коли правові норми, що співпоставляються на предмет їх визнання однієї загальною а другої — спеціальною, є несумісними.
Несумісними є такі дві правові норми, одночасне застосування яких є неможливим, бо застосування однієї із цих норм виключає застосування іншої. При цьому йдеться про текстуально закріплені правові норми, про правові норми, що виявляються за допомогою висновків ступеню, від попереднього правового явища до наступного або навпаки, а також про правові норми, що виявляються та допомогою висновку від протилежного при тлумаченні нормативних положень, що містять слова «лише», «тільки», «виключно», «не інакше як». Несумісність однієї із таких норм з правовою нормою, що виявляється за допомогою висновку від протилежного із іншої правової норми, не впливає на визначення таких двох текстуально закріплених правових норм як сумісних.
Якщо спеціальна правова норма визнається такою не за змістом диспозиції (тобто у разі співпадання диспозицій загальної і спеціальної правових норм), а за особливостями її гіпотези, така правова норма завжди є несумісною із загальною правовою нормою.
1. Сфера дії правила «lex spesialis derogat generali» обмежується тільки випадками, коли диспозиції загальної і спеціальної правових норм є несумісними (російською мовою — «несовместимыми»). Несумісність є тоді, коли застосування диспозиції однієї із правових норм, про які йдеться, виключає застосування іншої правової норми. Інший вид несумісності — це несумісність загальних і спеціальних правових норм, які визнані такими за змістом їх гіпотез, якщо диспозиції правових норм співпадають. Далі на конкретних прикладах покажемо явище несумісності диспозицій і гіпотез правових норм.
Загальна правова норма, що поширюється на всі правовідносини, що виникають у разі завдання працівником роботодавцю (підприємству, установі, організації) прямої дійсної шкоди, обмежує матеріальну відповідальність працівників середнім місячним заробітком (ст. 132 КЗпП). На виняток із цієї загальної правової норми ст. 134 КЗпП встановлює спеціальну правову норму. Ця правова норма встановлює іншу диспозицію — іншу межу матеріальної відповідальності працівників за пряму дійсну шкоду, завдану роботодавцеві (підприємству, установі, організації). Дві межі не буває: матеріальна відповідальність працівників відповідно до чинного законодавства про працю повинна обмежуватись або середнім місячним заробітком або повним розміром прямої дійсної шкоди, завданої працівником. Отже, правові норми, що встановлені ст. 132 КЗпП, з одного боку, і ст. 134 КЗпП, — з іншого, є несумісними за змістом їх диспозицій. Правова норма, що встановлена ст. 132 КЗпП, є загальною, бо сфера її дії — це усі відносини, що виникають у разі завдання працівником роботодавцеві шкоди, що має ознаку прямої дійсної. Правова норма, що встановлена ст. 134 КЗпП, є спеціальною, бо поширюється тільки на частину відносин, що виникають у разі завдання працівником роботодавцеві (підприємству, установі, організації) прямої дійсної шкоди. Ця спеціальна правова норма підлягає застосуванню до відносин, передбачених ст. 134 КЗпП, і виключає застосування до цих відносин загальної правової норми, встановленої ст. 132 КЗпП.
2. Загальна правова норма, що закріплена в ч. 2 ст. 530 ЦК, встановлює семиденний строк для виконання зобов’язання від дня пред’явлення кредитором вимоги. Це — диспозиція правової норми. Гіпотеза цієї правової норми — «якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений...». Диспозиція правової норми, що встановлена ч. 2 ст. 538 ЦК є іншою: вона приписує сторонам виконувати свої обов’язки одночасно. Сфера дії цієї правової норми є вужчою, ніж сфера дії правової норми, що встановлена ч. 2 ст. 530 ЦК: правова норма, передбачена ч. 2 ст. 538 ЦК, застосовується тільки у випадках, коли строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений, і тільки тоді, коли має місце зустрічне виконання зобов’язання. У цій сфері застосовується правова норма, що встановлена ч. 2 ст. 538 ЦК. Ця правова норма є спеціальною у відношенні до правової норми, що передбачена ч. 2 ст. 530 ЦК, яка є загальною. Ці дві правові норми є несумісними. Спеціальна норма ч. 2 ст. 538 ЦК виключає застосування у сфері, визначеній ч. 2 ст. 538 ЦК, загальної правової норми, передбаченої ч. 2 ст. 530 ЦК.