Пісня Соломона
- Автор: Моррисон Тони
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: ВП «Юніверс»
- ISBN: 966-8118-46-4
- Переводчик: Олег Богданович Король
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Пісня Соломона». Краткое содержание книги:
А коли дійшло до любощів, Дояр ладен був поповзти — до Шаєнна й назад.
А потім напросився покупати її. Відповіла, що ні, бо цей бойлер маленький і на другу теплу купіль не вистачить води.
«То дозволь облити тебе прохолодною водою», — сказав він. Намилював і натирав шкіру, зливав, поки засяяла, як онікс. Світ-солодка змастила маззю рану на його щоці. Дояр помив їй голову. Світ посипала тальком його ноги. Дояр помасажував їй плечі. Світ приклала зілля до його напухлої шиї. Дояр застелив постіль. Світ нагодувала його супом. Дояр помив начиння. Світ випрала його одежу й повісила надворі сушитися. Дояр надраїв ванну. Світ випрасувала його сорочку та штани. Дояр дав їй п’ятдесят доларів. Світ поцілувала його в уста. Дояр торкнувся її обличчя. «Повернися, прошу тебе», — сказала вона. «Прийду ввечері», — сказав він.
Розділ XII
О четвертій дня він постукав у двері єдиного за хребтом будинку з цегляним причілком. А перед тим освіжілий, чистий, як нова копійка, в однострої, що випрала й випрасувала Світ, Дояр пустився в дорогу, готовий до всього. Навряд чи Гітара нападе серед білого дня на цій звивистій стежці, що її звуть шляхом. Хоч тут і гори, але землю таки обробляють, подекуди стоять оселі, трапляються люди. Якщо доведеться зіткнутися з Гітарою, озброєним чим хоч, аби не рушницею, то я, певна річ, подужаю його. Найкраще буде повернутися назад ще за дня. Хто його зна, що в Гітари на думці, але воно, мабуть, якимось чином пов’язане з золотом. Якщо він знає, де я, де був і що робив, то має також знати й те, що я прагну здобути це золото й роблю для цього все можливе так, як і пообіцяв. Навіщо вбивати мене тепер, коли я ще не маю золота й навіть не дізнався, що з ним сталося? Щось незбагненне. Одне зрозуміло: весь час треба начуватись, бути напоготові.
Дім Бердів стояв на плеканому моріжку, відгородженому білим парканчиком від лук із різнотрав’ям. Підвішана до кедра, колихалася дитяча гойдалка. До ґанку вели чотири східці, пофарбовані у блакитне. З вікна, крізь ворушені вітерцем фіранки линув запах свіжоспечених, ще гарячих імбирних пряників.
Двері відчинила жінка віку Дояревої матері.
— Міс Берд? — спитав Дояр.
— Слухаю вас.
— Добрий день. Звуть мене... кхм... Мейкон. Загостював тут на кілька днів. Я з Мічигану. У цих місцях колись давно жили мої родичі. Сподіваюся, що ви будете ласкаві допомогти мені.
— А чого, власне, ви б хотіли? — знехотя поцікавилася вона. Дояр виразно відчував, що цій пані не подобається колір його шкіри.
— Дізнатися про них якнайбільше. Моя рідня розсіялася по світі. Тутешні люди кажуть, що ви могли би знати декого з моїх родичів.
— Сюзан, хто це? — озвалася за її спиною ще одна жінка.
— Ґрейс, це до мене. У справі.
— То чого ж ти не запросиш гостя до оселі? Не вирішуй із ним справи на порозі.
— Прошу ввійти, містере Мейконе, — зітхнула міс Берд.
Вслід за нею Дояр увійшов до затишної, залитої сонцем вітальні.
— Перепрошую, коли щось не так. Сядьте, будь ласка. — Господиня вказала на оббите сірим оксамитом крісло.
У дверях з’явилася жінка, зодягнена в костюм з вибивної тканини. Щось жувала, стискаючи в руці паперову салфетку.
— Ти щось сказала?
Вона звернулася до міс Берд, але цікавим оком міряла Дояра.
Господиня простягла долоню.
— Це моя подруга — міс Лонґ. Ґрейс Лонґ. А це містер...
— Дуже приємно познайомитися з вами, — Ґрейс подала Дояреві руку.
— І мені теж.
— То ви містер Мейкон?
— Так.
— Сюзан, може, пригостиш чимсь містера Мейкона? — всміхнулася Ґрейс і сіла на диван навпроти сірого крісла.
— Таж гість тільки-но поріг переступив. Ґрейс, дай мені трохи часу. — Міс Берд повернула голову до Дояра: — Бажаєте чашку кави чи чаю?
— Дякую. Залюбки вип’ю.
— Вип’єте кави чи чаю?
— Можна й кави.
— Сюзан, ти маєш масляне печиво. Принеси його.
Міс Берд кинула на подругу похмурий і втомлений погляд.
— Я на хвилинку, — сказала вона Дояреві й вийшла.
— Ви, здається, сказали, що гостюєте в наших краях. Сюди мало хто приїжджає.
Ґрейс схрестила ноги. Як і Сюзан Берд, вона носила чорні черевички й бавовняні панчохи. Вмощуючись вигідніше, трохи підсмикнула спідницю.