Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
1. Заповідач може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання.
2. Заповідач може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.
1. За межі заповідального відказу виходить покладення на спадкоємця обов’язків, про які йдеться у ст. 1240 ЦК. Відповідно до ч. 1 цієї статті заповітом на спадкоємця може бути покладено обов’язок вчинити певні дії немайнового характеру.
2. Заповітом на спадкоємця може бути покладено обов’язок вчинити певні дії, спрямовані на досягнення суспільно корисної мети. У такому випадку суб’єкт, на користь якого мають бути здійснені спадкоємцем дії, не визначається.
3. Контроль за виконанням спадкоємцем обов’язків, передбачених ст. 1240 ЦК, здійснює виконавець заповіту (ч. 2 ст. 1290 ЦК).
Стаття 1241. Право на обов’язкову частку у спадщині
1. Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).
Розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.
2. До обов’язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов’язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.
3. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов’язкову частку.
(Із змін, від 03.11.2004)
1. Частина 1 ст. 1241 ЦК встановлює перелік осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині. До них належать: 1) малолітні — особи, які не досягли чотирнадцяти років (ч. 1 ст. 31 ЦК); 2) неповнолітні — особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (ч. 1 ст. 32 ЦК); 3) повнолітні непрацездатні особи — діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець), батьки померлого. Право на обов’язкову частку у спадщині не залежить від наявності в особи доходів та майна.
2. Правильне застосування ст. 1241 ЦК передбачає визначення кола осіб, які належать до категорії повнолітніх непрацездатних осіб. Непрацездатними є особи, які на день відкриття спадщини досягли пенсійного віку (55 років — для жінок і 60 років — для чоловіків) або на цей самий день визнавались інвалідами (незалежно від групи інвалідності).
3. Для встановлення обов’язкової частки у спадщині визначається частка, яка б належала особі, що має право на обов’язкову частку у спадщині, у разі спадкування за законом. Половина цієї частки і складає обов’язкову частку у спадщині. Суд може зменшити розмір обов’язкової частки у спадщині з урахуванням відносин (недоброзичливих) між спадкоємцем та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. Такими може бути, зокрема, наявність у спадкоємця досить значних за розміром постійних доходів, значний обсяг спадщини.
4. До обов’язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки і вжитку, які спадкуються в порядку, визначеному ст. 1279 ЦК, вартість заповідального відказу на користь особи, що має право на обов’язкову частку у спадщині. Вартість інших речей та майнових прав зараховується до обов’язкової частки у спадщині лише за умови, що вони перейшли до цієї особи як до спадкоємця. Тому до обов’язкової частки зараховується сума вкладу в банку чи іншій фінансовій установі, успадкована відповідно до розпорядження даного спадкодавця (ст. 1228 ЦК), але не зараховуються страхова виплата, на яку мав право спадкодавець та яка перейшла у зв’язку зі смертю останнього до особи, яку спадкодавець зазначив у договорі особистого страхування (ч. 2 ст. 1229 ЦК), виплати, здійснені відповідно до ст. 1227 ЦК, якщо вони не ввійшли до складу спадщини.
5. Слід звернути увагу на своєрідність формулювання «незалежно від змісту заповіту». Законодавець не зазначає на нікчемність (недійсність) умов заповіту, що порушують право на обов’язкову частку у спадщині. Отже, порушення заповітом права відповідних осіб на обов’язкову частку у спадщині є лише підставою для визнання заповіту у відповідній частині недійсним. Але і за відсутності рішення суду про визнання заповіту у відповідній частині недійсним особи, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, спадкують свою обов’язкову частку незалежно від змісту заповіту. Тобто за наявності заповіту, який порушує право на обов’язкову частку у спадщині та відсутності рішення суду про визнання заповіту у відповідній частині недійсним, захисту підлягає не право спадкування, що випливає із заповіту, а право на спадкування обов’язкової частки у спадщині, встановлене ст. 1241 ЦК.