Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України

2. Межі прав відказоодержувача за заповідальним відказом визначаються заповітом (заповідальним відказом). Підстав поширювати правила про сервітут на зобов’язання, що виникають на підставі заповідального відказу, немає.

Це твердження не спростовується посиланням у ч. 3 ст. 403 ЦК на заповіт. Зокрема, якщо на підставі заповідального відказу надається право користування житловим будинком, то не може застосовуватись правило ч. 3 ст. 405 ЦК, відповідно до якого суб’єкт сервітуту втрачає право користування житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік. Разом з тим заповітом може бути встановлено сервітут, в тому числі і стосовно того майна, яке може бути предметом заповідального відказу. За таких умов відмінність заповідального відказу від сервітуту у відповідних випадках є суто формальною: якщо в заповіті зазначається на заповідальний відказ, застосовується ст. 1238 ЦК, якщо на сервітут застосовуються ст. 1246, 401 — 406 ЦК.

3. Частина 2 ст. 1238 ЦК формулює положення, які стосуються заповідального відказу, за яким відказоодержувачеві надається право користуватися житловим будинком, квартирою, іншим нерухомим або рухомим майном, тобто будь-яким майном, стосовно якого можна вести мову про користування ним. Установлюється, що зміна власника цього майна не припиняє права відказоодержувача на використання цього майна. Відказоодержувач не може відчужувати право користування майном, отримане за заповідальним відказом, або передавати його в будь-який інший спосіб. Це право не може спад куватись.