Невермур. Випробування Морріґан Кроу

Вона зробила ще один нерішучий крок, тоді ще один.

— Воронятко, воронятко, чорні очі-намистинки, — м’яко наспівував Сквол. Його обличчям пробігла посмішка, легка і млява, яка не відбивалася в його очах. — Необачне воронятко впало з гілки, впало з гілки.

Морріґан зупинилась. Вона, здається, чула цю пісеньку раніше? Можливо, її вивчали в садочку — до того, як її вигнали за те, що вона проклята. Голос Сквола був високий і чистий. Лиховісно солодкий.

— Розбігайтесь, кроленята і усі малі звірята, — він озирнувся, щоб подивитися на неї, і коли він це зробив, зелені та білі кахлі, що вкривали стіни платформи, стали блискучими й чорними, ніби за мовчазною командою. — Бо маленьке воронятко буде очі вам клювати.

Він закінчив свою пісеньку, але моторошна посмішка залишилась.

— Міс Кроу, ти схожа на людину, яка щось зрозуміла.

Морріґан мовчала.

— Давай, — підбадьорював він її. — Покажи, яка ти розумна.

— Ви… ви Езра Сквол, — сказала вона. — Ви Дивосміт. Немає ніякого містера Джонса, це все було брехнею.

— Добре. — Він кивнув. — Дуже добре. Що ще?

Морріґан ковтнула клубок у горлі.

— Різанина на площі Відваги — це були ви. Ви вбили цих людей.

Він легенько нахилив голову.

— Винен. Що ще?

— Це ви послали до мене Переслідувачів з Диму й Тіні.

Світло на станції заблимало. Вусики чорного диму піднялися з тунелю, окутуючи стіни і стелю та виганяючи світло. Морріґан затремтіла. Вона відчувала, що темрява могла зжерти її також.

— Правильно. До тебе і до кожної дитини, яка має лиху долю народитися на Вечоріння. Це милосердя.

— Милосердя? — перепитала Морріґан. — Ви намагалися мене вбити!

Він заплющив очі, неначе розчарувавшись.

— Неправильно. Я не намагаюся вбити людей, міс Кроу. Я просто вбиваю їх. Можливо, ти помітила, що ще жива. Запевняю, це не тому що капітан Норт тебе відважно врятував, а тому що я хотів, щоб ти жила.

— Брехун!

— Я брехун. Але не завжди, і точно не цього разу. — Він піднявся з лавки і підійшов ближче. — Ти тільки частково права. Я надіслав до тебе Переслідувачів, але не для того, щоб убити тебе.

Коли їхнє ім’я сказали вголос, пси з чорного диму вискочили з тунелю, припадаючи до землі, а за ними з’явилися мисливці на конях. Вони рухалися повільно, наче вві сні.

Морріґан позадкувала.

— Не тікай, — попередив її Сквол. — Вони люблять, коли діти тікають.

Вона заціпеніла, не зводячи погляду з Переслідувачів. Дівчинка відчувала свій пульс навіть у кінчиках пальців.

— Згоден, вони досить страшні, — сказав він, озираючись через плече. — Одні з моїх найкращих витворів. Це ідеальні машини для вбивств — безжалісні, безпристрасні. Їх неможливо зупинити. Повір, міс Кроу, якби я наказав їм убити тебе, ти б не пережила Вечоріння. Від тебе залишилася б купка попелу. Я дав їм наказ не вбити тебе, а привести.