Дім, в якому…
- Автор: Петросян Мариам Сергеевна
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Книголав
- ISBN: 978-617-7563-73-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Дім, в якому…». Краткое содержание книги:
Це Дім, в якому живуть Куряка, Сфінкс, Сліпий, Лорд, Табакі, Стервожер, Руда, Русалка, Лось, Р Перший та інші. Зграї, ватажки, вчителі. Діти і дорослі, вихованці та вихователі.
Це Дім, в якому всі мешканці грають за певними правилами й дотримуються неписаних законів. У світі поза Домом, у Зовнішності, їм не знайшлося місця. Але їхні вади, особливості та звички, що деінде могли би викликати хіба огиду, співчуття чи страх, тут відкривають шлях до інших реальностей.
Це Дім, в якому час і простір набувають нових форм і сенсів, а межа між явою та химерним стає дедалі тоншою. Однак кому подарувати казку, а кому жахіття — Дім обирає сам…
— Вільні, — сказав він їм.
Логи не ворухнулися, тільки втупилися в нього іще жагучіше.
— Я йду в третю, — зглянувся він. Охнувши, Логи помчали геть, наступаючи один одному на ноги, виблискуючи чорною шкірою жилеток і кнопками застібок.
Ральф ішов повільно, даючи змогу гінцям втілити свою місію. Він дивився на стіни.
Територія другої: безголові жіночі фігури, щонайкрутіші стегна, щонайкругліші сідниці та циці-диньки...
Між ними зміїлися висловлювання публіки про майстерність художників, вірші на аналогічні теми, лайка. «Хвіст доклав Щр. Соломон», «Стережися! Ти знаєш, про що я!», «Заплив скасований чрз. нестанд. вбран.», «Ще раз так зробив. Зроблю ще».
Щури стояли біля відчинених дверей класу, синхронно хихикаючи і совгаючи ногами, ніби ними керувала одна нетвереза рука.
— Доброго дня…
Щойно зі сміттєвих баків. Сіра шерсть у лишаях, вуса, що прозоро здригаються, запах звалища, до голих хвостів поналипав послід.
— З приїздом. Як поживаєте?
Ральф пройшов повз них. Малюнки на лобах, на щоках і на підборіддях, окуляри всіх форм і розмірів. Щури боялися світла й ховали від нього очі.
«З поверненням!» — реготнула стіна, прикрасивши вітання парканчиком із восьми знаків оклику. Як тільки вони встигли? Він минув другу. Зону сідниць і двозначних жартів. По стіні попливли червоні трикутники, бики й антилопи. Тут писали мало та дрібно. Малюнки Леопарда охоронялися від зазіхань. Ральф не став придивлятися. Зелена стрілка показувала прямо: «Стежка друїдів. Ґрунт перед собою обмацуй тичкою. Ж. Т. у п’ятницю кожного повного місяця».
Що таке Ж. Т. ? Жертвопринесення?
Дверний отвір класу третьої був порожній. Ральф увійшов — і під ногами зашелестіло насіння. Насіння й пожухле листя. Коробочки, які голосно розтріскувалися під каблуками, і тоді з них висипався білий порошок. У затінку зелених кущів за столами сиділи Птахи й усміхалися. Вікна затінювало м’ясисте листя, а також стебла різноманітних рослин. Пахло вологою землею.
Слон — величезний і червонощокий — хитав головою, оточений горщиками з фіалками. Фіолетовий спектр. Красуня над пожовклою геранню, Метелик під лимонним деревцем. Стервожер сидів на драбині — ширяв над класом, вознесений мало не під саму стелю. Йому товаришили два горщики з кактусами. Стіл Дракона, прикрашений тільки тарілочкою з пророслою пшеницею, виглядав убого. Птахи усміхалися. Щебет у кронах... Не було ні страху, ні ворожості. Вони, здавалося, щиро тішилися, що він повернувся.
Ральф сів за вчительський стіл. Товсте білувате стебло бебехнулося перед ним, як черв’як, що зірвався зі стелі.
Стервожер зліз із драбини, прошкандибав до столу та, пробурмотівши «вибачте», проковтнув те, що впало.
— Не раз же вам казалося: обрізайте підгниле!
Він обмахнув стіл носовою хустинкою.
— Дякую, — сказав Ральф.
Стервожер променисто всміхнувся. Перед Ральфом з’явилася чашка з кавою. Поки він здивовано її розглядав, поверхня кави затяглася ряскою.
— Бачите? — сумно запитав Стервожер. — За всім неможливо встежити. Я засмучений, повірте.
Ральф спробував зібратися з думками.
— Поки мене не було...
— Ми всі дуже сумували, — хором повідомили Птахи.
Стервожер подивився на них з гордістю.
— А в четверту перелетів Фазан, — повідомив Слон, длубаючись у носі. — Чомусь не до нас, а до них. Чомусь...
— Справи четвертої нас не стосуються, — перебив його Дракон. — Ти би помовчав!
Ангел заломив руки:
— Дім без вас не Дім, шановний Ральфе. Я це всім повторюю, постійно! Запитайте, запитайте їх...
— Щасливий чути, — сказав Ральф. — Що ще?
— Пісня! — радісно каркнув Ангел. — На вашу честь! Ми тільки вчора закінчили її розучувати. Дозвольте виконати?
Учора — закінчили розучувати? Пісню?
— Не дозволяю, — сказав Ральф. — Обійдемося без пісень.
Птахи розчаровано зітхнули. Ангел у нападі гніву вп’явся зубами у власну руку.
— Вибачте?
У дверях стояв маленький лисий чоловічок у синьому костюмі. Короткозоро мружачи очі, він розглядав Ральфа.