Великі сподівання
- Автор: Диккенс Чарльз
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Великі сподівання». Краткое содержание книги:
- Моє шанування, полковнику!-сказав Веммік.-Як ся маєте, полковнику?
- Добре, містере Веммік.
- Було зроблено все, що можна, полковнику, але речові докази виявилися занадто вагомі, навіть як на нас.
- Так, занадто вагомі, сер… Але мені то що!
- Безперечно, безперечно,- заспокійливо притакнув Веммік.- Вам, звичайно, що!- І, обернувшись до мене, додав:-Служив його величності. Скуштував пороху й викупився з військової служби.
Я зауважив: «Справді?», а погляд цього чоловіка зупинився на мені, майнув кудись наді мною, потім оббіг круг мене, і нарешті колишній вояка провів долонею по губах і засміявся.
- У понеділок, здається, все скінчиться, сер,- сказав він Веммікові.
- Можливо,- відказав мій проводар,- хоча наперед ніколи не відомо з певністю.
- Я радий нагоді побажати вам усього найкращого, містере Веммік,- сказав чоловік, простягаючи руку поміж ґратами.
- Дякую,- відказав Веммік, тиснучи йому руку.- Того самого й вам бажаю, полковнику.
- Якби те, що знайшли при мені, було непідробне, містере Веммік,- сказав чоловік, усе не випускаючи його руки,- я просив би вас, щоб ви ласкаво погодились прийняти ще одного персня на знак моєї вдячності за вашу увагу.
- Спасибі й за добрий намір,- відказав Веммік.- А до речі, ви ж були завзятий голубівник.- Чоловік підвів погляд до неба.- Я чув, що ви мали гарних турманів. То чи не могли б ви відрядити котрогось свого приятеля, щоб приніс мені парочку, якщо вам вони більше не потрібні?
- Буде зроблено, сер.
- То й чудово,- відказав Веммік,- а голубам я гарантую належний догляд. На все добре, полковнику. Бувайте!
Вони ще раз потисли один одному руки, а коли ми відійшли, Веммік сказав мені:
- Фальшивомонетник, незрівнянний майстер. Сьогодні буде підписано указ про виконання вироку, і в понеділок ['262]
його, безперечно, стратять. Але пара голубів, що там не кажіть, усе-таки рухоме майно.
З цими словами він обернувся й кивнув своєму приреченому пагонові, а далі ще, поки ми проходили через двір, оглянувся туди-сюди, немов прикидаючи, ким би його можна було замінити.
Коли ми опинились у вартівні, при виході з в'язниці, я помітив, що наглядачі цінують думку мого опікуна не менше, ніж їхні піддоглядні.
- То як, містере Веммік,- озвавсь наглядач, що старанно замикав за нами внутрішні, обсаджені шпичаками двері вартівні, перше ніж відімкнути для нас такі самі зовнішні двері,- що збирається містер Джеггерс зробити з цим убивством в Уотереайді? Подасть його як ненавмисне чи якось інакше?
- А ви в нього й спитайте,- порадив Веммік.
- Ге, так у нього й спитаєш!- заперечив наглядач.
- Оце вони завжди такі, містере Піп,- обернувся до мене Веммік, розсуваючи отвір своєї поштової скриньки.- У мене, підлеглої особи, питають що завгодно,- а спробували б запитати що-небудь у патрона!
- А цей молодий джентльмен практику у вас відбуває чи, може, працює?- поцікавився наглядач, належно осміхнувшись на жарт містера Вемміка.
- Ось бачите, він знову за своє! - вигукнув Веммік.- Я ж казав вам. Ще на перше запитання не дістав відповіді, а вже й друге підкинув, і все підлеглій особі. Ну, припустімо, містер Піп одне з двох,- що з того?
- О, тоді він знає,- сказав наглядач, знов осміхнувшись,- що таке містер Джеггерс.
- Ич який! - скрикнув Веммік, жартома замахуючись на наглядача.- А коли мій патрон тут, ви ані пари з уст, як і оці ваші ключі. Випускайте нас швидше, старий лисе, а то я скажу, щоб він заклав на вас позов за незаконне ув'язнення.
Наглядач засміявся, розпрощався з нами і так і лишився стояти, сміючись, по той бік шпичастих дверей, поки ми спускалися сходинками на вулицю.
- Завважте, містере Піп,- повагом сказав Веммік, нахилившись до мого вуха та ще й узявши мене під руку задля більшої таємничості,- ось у цьому якраз і полягає велика мудрість містера Джеггерса, що він тримає себе так високо. І він повсякчас такий недосяжний. Оця його постійна недосяжність дорівнює лише його величезним здібностям. Із ним полковник не посмів би прощатись, і [263] так само наглядач не наважився б розпитувати, як він думає повернути справу. А він поміж власною недосяжністю й ними ставить свого підлеглого, розумієте, і завдяки цьому прибирає до рук їхні й душу, й тіло.
Хитромудрість мого опікуна неабияк мене вразила, та й не вперше вже. І, як щиро казати, то я, власне,- теж не вперше вже - пожалкував, що мені не дістався опікун, наділений трохи меншими талантами.