Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія». Краткое содержание книги:
Тут, у місці народження Ралів, її сила була така слабка, що вона насилу запалювала лампу.
Енн боялася запалювати лампу занадто часто і витратити масло, оскільки не була впевнена, що їй принесуть ще. Вона не хотіла залишитися без світла і потім дізнатися, що більше нічого не отримає. Вона боялася втратити цей слабкий вогник, цю крихітну іскру світла.
У темряві Енн згадувала своє життя і те, над чим так довго працювала. Століттями вона вела Сестер Світла до того, щоб побачити світло Творця, а Володар повинен бути в тому світі, якому він належить, у світі мертвих.
Століттями вона чекала цього часу, призначеного пророком.
П'ять століть Енн чекала народження того, хто може привести їх до світла Творця, його магії. Того, хто зуміє перемогти всіх, хто приховує цей світ від світла. П'ять століть вона працювала задля впевненості у тому, що обраний зробить все, здатне зупинити сили, що руйнують магію.
Пророк сказав, що тільки Річард зможе зробити це, не дозволити ворогові опустити сіре покривало на рід людський, тільки він може врятувати іскру магії в людях. Пророк не сказав, що Річард переможе; пророк тільки сказав, що у нього є шанс принести їм перемогу. Без Річарда всяка надія втрачена — все марно. Тому Енн думала про нього задовго до того, як він народився, виріс і став їх лідером.
Келен здавалося, що робота Енн — втручання в життя інших. Вона вважала, що всі турботи Енн викликані її страхом. Енн ненавиділа ці думки, тому що іноді вона думала, що Келен права. Може, Річард, народжений вільним, сам вибрав би шлях, який привів би його до перемоги в битві. Зедд теж був упевнений в тому, що всі ключі — тільки в руках Річарда, в його вільній волі, в його власній рішучості вести їх.
Можливо, це так. І тоді Енн, намагаючись керувати речами, які не слід контролювати, веде їх усіх до краху.
Кроки наблизилися. Напевно, вже час обіду, і їй принесли їжу. Енн не була голодна.
Коли вони приносять їжу, то ставлять її на довгу дошку, яку просовують в віконце. Натан волів не ризикувати і наказав охороні подавати Енн їжу тільки таким чином.
Вони приносили їй різний хліб, м'ясо, овочі та кружку з водою. Хоча їжа була смачною, вона не доставляла Енн ніякого задоволення. Навіть сама чудова страва не здасться апетитною у в'язниці.
Коли вона була аббатисою, вона відчувала себе затиснутою в лещатах свого становища. Останні роки вона майже не заходила в обідній зал під час трапези. Всі почували себе ніяково, обідаючи в присутності аббатиси. Це викликало у Сестер занепокоєння і тривогу.
Енн розуміла, що певна дистанція, повага, необхідні для підтримання порядку. У місці, де навколо були одні заклинання і сповільнювався навіть час, було важливо підтримувати порядок. На вигляд Енн було близько сімдесяти, але насправді вона була куди старше. Процес старіння був уповільнений заклинанням, що обплутувало Палац Пророків. І це дозволяло їй жити вже тисячу років.
Звичайно, хороша дисципліна принесла свої плоди. Під її, аббатиси, керівництвом Сестри зібралися в одному місці. Їх були сотні, і багато з них принесли темну клятву Володарю. Його обіцянки дуже привабливі. Але це — ілюзія. Жінок, які бачили, як все за межами палацу старіє і вмирає, а вони залишаються молодими, приваблювало безсмертя.
Сестри, що мали дітей, відправляли їх за межі палацу, щоб їхні нащадки змогли прожити нормальне життя. Потім вони бачили, як їхні діти росли і вмирали, як їхні онуки росли і вмирали. Для жінки, яка спостерігала поступове висушування і смерть тих, кого вона знала, залишаючись в той же час молодий, привабливою і бажаною, безсмертя було дуже заманливе. Воно не дозволяло облетіти пелюсткам.
Старіння — останній етап, кінець життя. Старіння в Палаці Пророків займало багато часу. Енн старіла століттями. Бути молодою так довго — це чудово, але бути так довго старою — зовсім інша справа. Саме життя здавалася Енн дивовижою, незважаючи на те, як багато їй років, і чому вона навчилася. Але не всі так відчували.
Тепер, коли Палац знищений, всі залишаться в тому віці, в якому їх застало руйнування. Те, що якийсь час назад уявлялося Енн майбутнім, розтягнутим на декілька чудесних наступних століть, тепер виявиться для неї короткою миттю, не більше десятка років.
Аббатиса не хотіла прожити їх у цій темній дірі, далеко від світла і життя.
Вони з Натаном не справляли враження людей, яким уже за тисячу років. Енн не знала, як це, жити звичайним життям, без зберігаючого заклинання, але думала, що відчуває свою старість не так, як ті, хто прожив звичайне життя. Вона вважала, що заклинання, сповільнюючи її старіння, також значно змінило і сприйняття нею часу.