Дівчина, що гралася з вогнем
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5421-0
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дівчина, що гралася з вогнем». Краткое содержание книги:
Пізно ввечері у своїй квартирі вбито журналіста та його подругу, які вивчали канали постачання до Швеції секс-рабинь з Прибалтики та Східної Європи. Усі підозри падають на найдивнішу дівчину у світі з темним минулим — Лісбет Саландер.
Мікаель Блумквіст починає власне розслідування загибелі своїх колег і друзів, щоб знайти справжнього вбивцю і довести невинуватість Лісбет, яка колись врятувала йому життя.
По всій Швеції розпочато полювання на «вбивцю-психопатку», проте Лісбет Саландер не боїться кинути виклик усім — і мафії, і громадськості, і навіть самій смерті.
— Але ж це… це цілковита бридня! Лісбет Саландер ніяк не пов’язана з Даґом Свенссоном і Міа Берґман.
— От ми й займемося тим, щоб спокійно і без поспіху з’ясувати цей факт, — терпляче відповів Бубланськи. — Але моє питання не скасовується: як ви познайомилися з Лісбет Саландер?
Мікаель почухав щетину на підборідді, протер очі, намагаючись зібратися з думками, і нарешті зустрівся поглядом з Бубланськи.
— Два роки тому я наймав Лісбет Саландер для збирання матеріалу щодо зовсім іншої справи.
— Що це за справа?
— Дуже шкодую, але це питання порушує конституційні гарантії, захист приватного життя і таке інше. Повірте мені на слово, це не мало ані найменшого стосунку до Даґа Свенссона і Міа Берґман. Це було зовсім інше розслідування, яке давно закінчене.
Бубланськи зважив почуте. Йому не подобалося, коли йому заявляли, що є таємниці, які не можна розкривати навіть у зв’язку з розслідуванням убивства, проте вирішив до певного часу не наполягати.
— Коли ви востаннє бачили Лісбет Саландер?
Мікаель помовчав, обдумуючи відповідь:
— Так от: востаннє я спілкувався з Лісбет Саландер восени позаминулого року. Того року до Різдва всі наші справи були закінчені, і після цього вона зникла з міста. Понад рік я її ніде не бачив, і так було до минулого тижня.
Еріка Берґер звела брови, і Бубланськи зробив висновок, що для неї це новина.
— Розкажіть, як ви зустрілися.
Набравши в груди побільше повітря, Мікаель коротко описав те, що відбулося біля її будинку на Лундаґатан. Бубланськи слухав його з усе зростаючим здивуванням, намагаючись зрозуміти, правда це чи Мікаель усе вигадав.
— То ви з нею не розмовляли?
— Ні, вона сховалася за будинками у верхньому кінці Лундаґатан. Я прочекав досить довго, але вона більше не з’являлася. Я написав їй листа і попросив, щоб вона дала про себе знати.
— І вам нічого не відомо ні про які зв’язки між нею і парою з Енскеда?
— Ні.
— Гаразд. Ви можете описати чоловіка, який, за вашими словами, напав на неї?
— Навряд чи. Він відразу накинувся на неї, вона захищалася, потім утекла. Я бачив його приблизно на відстані сорока або сорока п’яти метрів. Діло було вночі, на вулиці було темно.
— Ви були п’яні?
— Я був трохи напідпитку, але не п’яний як чіп. Це був блондин з волоссям, зібраним у кінський хвіст, з товстим пивним животом, одягнений у коротку, до пояса, куртку. Піднімаючись сходами на Лундаґатан, я бачив його тільки зі спини, але потім він обернувся, щоб ударити мене. Мені здається, у нього було худе обличчя і світлі, близько посаджені очі.
— Чому ти не розповідав про це раніше? — втрутилась Еріка Берґер.
Мікаель Блумквіст знизав плечима:
— Спочатку завадили свята, і ти поїхала до Ґетеборга брати участь у цих клятих дебатах. У понеділок тебе не було, а у вівторок ми тільки мигцем бачились. І ця подія якось відійшла на задній план.
— Але після того, що сталося в Енскеді… Ви нічого не сказали про це в поліції, — уточнив Бубланськи.
— А з якої речі мені було говорити про це в поліції? З таким же успіхом я міг би розповісти про те, що зловив на місці злочину злодюжку, який місяць тому спробував обікрасти мене в метро на станції «Т-Сентрален». Між пригодою на Лундаґатан і тим, що сталося в Енскеді, немає ніякого зв’язку.
— Але ви не заявили до поліції про напад?
— Ні.
Мікаель трохи помовчав, не знаючи, на що зважитися:
— Лісбет Саландер дуже дорожить недоторканністю свого приватного життя. У мене була думка піти до поліції, але потім я подумав, що вона має право сама вирішувати, чи подавати їй заяву. У будь-якому разі я хотів спершу поговорити з нею.
— Але ви цього так і не зробили?
— Я не розмовляв з Лісбет Саландер від другого дня Різдва минулого року.
— Чому ваші, якщо можна так сказати, стосунки були перервані?
Мікаель спохмурнів і відповів, ретельно добираючи слова:
— Я цього не знаю. Вона несподівано перервала зі мною всі контакти.
— Що-небудь сталося?
— Ні. Тобто ніяких сварок або скандалів, якщо ви це маєте на увазі. Тільки-но у нас були дружні взаємини, як раптом вона перестала відповідати на телефонні дзвінки. Так вона зникла з мого життя.
Зваживши Мікаелеву відповідь, Бубланськи вирішив, що, мабуть, він говорить правду, тим паче що це підкріплювала і майже ідентична розповідь Драґана Арманського про те, як вона раптом перестала з’являтися в «Мілтон сек’юриті». Очевидно, минулої зими у Лісбет Саландер щось сталося. Бубланськи звернувся до Еріки Берґер:
— Ви теж знайомі з Лісбет Саландер?