Зима наближається
- Автор: Каспаров Гарри Кимович
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-0483-6
- Переводчик: Ярослав Лебеденко
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Зима наближається». Краткое содержание книги:
Коли я пішов із шахів у березні 2005 року, щоб приєднатися до опозиційного руху, мою концепцію об’єднання всіх антипутінських сил країни в спільному марші незалежно від ідеології сильно критикували. Проте у 2011–2012 роках я таки побачив марші під сотнями прапорів, що представляли всі опозиційні течії — від лібералів до націоналістів — і які йшли разом під гаслом «Росія без Путіна». Це було так, неначе справдився мій сон. На жаль, то був дуже короткий сон, за яким прийшло грубе пробудження для опозиції й продовження сну для більшості російського народу.
З нагоди свого безальтернативного повернення в президентське крісло Путін перекрив усю столицю, перетворивши центр Москви на якийсь Пхеньян. Більше він не виявляв жодних вагань у переслідуванні опозиційних активістів, лідерів, адвокатів, науковців чи навіть музикантів, які насмілювалися публічно кинути виклик його владі. Фаза спроб задобрити народ участю в бутафорських виборах скінчилася. Незважаючи на урядову пропаганду, більшість росіян знали, що ці вибори — лише жорстокий жарт, але самого по собі цього знання було недостатньо, щоб змусити мільйони людей ризикувати своєю безпекою та свободою, виступивши проти добре озброєної поліцейської держави.
Що ж до мене, то я продовжував свою роботу із захисту прав людини, намагаючись створити міжнародну коаліцію дисидентів і активістів. 2012 року мені пощастило змінити Вацлава Гавела, одного з моїх особистих героїв, на посаді голови Фонду захисту прав людини в Нью-Йорку. Невтомний засновник і директор Фонду Тор Гальворссен зумів зорганізувати чудову серію міжнародних заходів задля об’єднання борців за свободу з усього світу. Щорічний Форум свободи в Осло став утіленням цих зусиль щодо обміну інформацією та стратегіями серед правозахисників і дисидентів.
Я розумів, що не зможу бути опозиційним лідером у Росії, перебуваючи за її межами, і мені довелося з цим змиритися. Тим не менш я все ще беру участь в опозиційному русі й певним чином працюю на нашу справу навіть більше, ніж будь-коли раніше. А тим, хто звинувачував мене в тому, що я покинув Батьківщину або здався, можу сказати, що Росія залишається моєю країною незалежно від того, де я живу чи який паспорт маю. Я не збираюся миритись із забаганками вбивць і злодіїв, які наразі нею правлять. Росія — не Путін. Я відмовляюся бути легкою мішенню, сидіти в клітці та обмежуватися роллю людини, яка викликає лише співчуття. Мені, звісно, було важко не бачити мого старшого сина Вадима й мою маму, які залишилися в Москві, але Клара Каспарова дала мені не лише своє прізвище, але й свій бойовий дух, тому я з цим упораюся.
Через два місяці після тієї прес-конференції президент Обама теж особисто зіткнувся з путінським режимом, скасувавши призначену на серпень зустріч із Путіним. В Обами було багато вагомих причин зробити це, але основну увагу привертала одна. Річ у тім, що кількома днями раніше Росія надала притулок утікачеві з американського Агентства національної безпеки (АНБ) Едварду Сноудену, який розголошував таємну інформацію. Висвітлення цієї події привернуло небагато уваги й показало, що західна преса не надто зацікавлена Росією, що цілком могло бути правдою. Зрештою, перелік способів, за допомогою яких Путін працював проти американських і європейських інтересів, був уже й так доволі довгим, ураховуючи Сирію, Іран, а головне — систему протиракетної оборони. Але раніше Обама задовольнявся тим, що сідав навпроти Путіна й видавав чергову балаканину про співпрацю та дружні відносини. Тепер же він отримав особистого стусана в особі незначної фігури Сноудена, який змусив нарешті американського президента протидіяти Путіну. Особисто я вважаю, що робити правильні речі навіть із неправильних причин усе ж краще, ніж їх узагалі ніколи не робити.
Людям властиво вводити у свої історії якусь конкретну особу, навіть якщо вона туди не надто підходить. Це як у футболі, коли гравець забиває чи не забиває пенальті на останніх секундах матчу. Дуже часто вся слава чи прокльони сипляться на одну людину, хоча вона є лише невеличким мазком значно важливішої загальної картини. Центральна роль однієї особи в одному епізоді часто виглядає більш значною, ніж серйозні події, що розвивалися протягом тривалого часу, які цей епізод представляє.
Саме так було й у справі Едварда Сноудена — зрадника й шпигуна для одних і розвідника та героя для інших. Я не дуже обізнаний із його вчинками чи його інформацією, але, безумовно, ставився б до нього інакше, якби він не попросив притулку в Росії, де його прохання автоматично схвалювало диктаторський режим милостивого володаря Володимира Путіна.