Зима наближається

У ніч на 30 листопада на протестувальників-студентів у Києві напав спецзагін української міліції «Беркут», розігнавши їх та жорстоко побивши десятки молодих хлопців і дівчат. На диво, у відповідь на цей напад протест не лише перегрупувався, але й посилився до значно більшої кількості людей. У перший тиждень грудня протестувальники організувалися й установили на майдані Незалежності барикади та наметовий табір. Вони окупували будівлю Київської міської ради й вимагали відставки уряду Януковича. 6 грудня Янукович вирушив до Сочі для незапланованої зустрічі з Путіним, щоб отримати інструкції. Вони не підписали жодного документа щодо вступу України до путінського «СРСР-лайт» — Митного союзу, чого багато хто боявся, але український прем’єр-міністр оголосив, що велика угода про це буде підписана 17 грудня.

8 грудня відбувся найбільший протестний мітинг, коли, згідно з більшістю інформаційних повідомлень, у центрі Києві зібралося більш ніж півмільйона осіб. Адміністрація Януковича провела перемовини з делегацією Євросоюзу, колишніми президентами України та народними лідерами, одним із яких був Віталій Кличко, колишній чемпіон світу з боксу у важкій вазі та член парламенту. (До речі, його молодший брат Володимир є чинним чемпіоном, і вони обоє також захоплюються шахами.) 11 грудня відбулося ще більше зіткнень протестувальників із міліцією, але люди довели свою стійкість, незважаючи на холодну погоду, а уряд поки не наважувався застосувати силу на очах у всього світу. Янукович тоді зустрічався з представником ЄС із закордонних справ і політики безпеки Кетрін Ештон і заступником держсекретаря США Вікторією Нуланд, чия підтримка протестів досі використовується російською пропагандою як «підтвердження» того, що увесь Євромайдан був лише путчем, організованим ЦРУ.

Перемовини тривали протягом усього грудня. Майдан поставав дивним різновидом туристичного об’єкта на засадах свободи, який відвідували політики з усього світу, щоб виступити зі сцени або просто поговорити з людьми. Протестувальники, журналісти й лідери опозиції ставали жертвами дій міліції та нападів невідомих. Неймовірно: здавалося, що там постійно щось відбувається, адже новини й різні повідомлення надходили майже щодня, але стояння на місці тривало аж до середини січня. Путін продовжував вабити Януковича пряниками, а той був надто наляканий, щоб їх узяти. Звичайно, Путіну було б краще побачити з боку протестувальників жорстокість, а не мирне протистояння. Кремль сподівався, що вірус Помаранчевої революції буде ізольований та знищений за межами кордонів Росії, і навіть запропонував Україні 15 мільярдів доларів як допомогу в такому карантині. Проте панічна відмова Януковича показала, що хоча він і хотів жити, як Путін, та аж ніяк не прагнув померти, як Каддафі.

Після прийняття нових диктаторських законів 16 січня почалося чергове загострення ситуації, яке призвело до загибелі кількох людей. Декілька активістів, які звернулися до лікарні по допомогу, були викрадені, і пізніше один із них був знайдений мертвим. Намагаючись заспокоїти протести, Янукович спробував увести лідерів опозиції до складу свого уряду, запропонувавши посади Арсенієві Яценюку та Віталієві Кличку. Волею протестувальників ця пропозиція була відхилена.