Зима наближається
- Автор: Каспаров Гарри Кимович
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-0483-6
- Переводчик: Ярослав Лебеденко
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Зима наближається». Краткое содержание книги:
Тому й президентські вибори 4 березня 2012 року, найоблудніші в російській історії, були проголошені контрольованими державою ЗМІ «чесними та прозорими». Мирні цивільні протести охрестили «екстремістськими провокаціями», а жорстоке придушення протестів ОМОНом — «підтриманням порядку». Відповіддю на обурення громадськості й величезні протести проти фальсифікації парламентських виборів 4 грудня 2011 року стала ще більша корупція та визначене наперед повернення в президентське крісло підполковника КДБ, який чітко націлився стати пожиттєвим диктатором.
Я був би поганим патріотом, якби не наголосив, що в основу твору «1984» була покладена тоталітарна держава з антиутопічного російського роману «Ми», написаного Євгенієм Замятіним у 1921 році та, звісно, забороненого в СРСР до 1988-го. У футуристичному світі Замятіна також є вибори, але щороку всі одноголосно обирають «Благодійника». Як це до болю знайомо.
Ви можете сказати, що в путінській «диктатурі-лайт», яка всіляко намагається імітувати функції відкритого суспільства й тримати найбільш кричущі утиски за кадром, навряд чи забороняють чи спалюють багато книжок. Почасти це правда, але лише тому, що влада усвідомлює, як погано виглядали б купи палаючих книжок на «Ю-Тьюбі». Замість цього вона просто конфісковує книги як «екстремістські матеріали», як зробили це у 2012 році з 250 тисячами примірників книги колишнього віце-прем’єр-міністра Бориса Нємцова, де детально описана путінська корупція.
Тим не менш груба фальсифікація виборів 4 грудня була очевидною. Були організовані так звані «каруселі», коли виборці курсували від дільниці до дільниці в достатньо великій кількості, щоб запрудити центр Москви десятками автобусів. Лише за кілька днів до виборів з’явилися фальшиві виборчі дільниці, де раптом набралися тисячі голосів. Почалися погрози керівникам підприємств, директорам шкіл і багатьох інших бюджетних організацій, у яких ішлося, що трудові колективи мають віддати свої голоси за Путіна або залишаться без фінансування чи постраждають іще гірше.
Але при цьому режиму довелося протидіяти пильності сотень тисяч людей, які згодом вийшли на вулиці з протестами, сильно здивувавши уряд, та й опозицію теж. На кожній виборчій дільниці були встановлені веб-камери, а з числа обурених громадян знайшлися десятки тисяч спостерігачів. Це змусило путінського голову Центральної виборчої комісії Володимира Чурова покластися на махінації, які можна було провернути тишком-нишком. Додаткові списки виборців, створені для тих, кому потрібно було проголосувати не за місцем реєстрації, розрослися до приголомшливих розмірів. Не дивно, що в деяких виборчих округах Путін завдяки цим додатковим спискам отримав значно вищий відсоток голосів, ніж міг би отримати без них, ураховуючи кількість зареєстрованих виборців. Великим попитом також раптом почали користуватися відкріпні талони, як і послуги голосування на дому.
Навіть усі чари Чурова не змогли перетягти Путіна через позначку в 50 відсотків у Москві, де офіційні цифри склали лише 47 відсотків, і це ще при тому, що у виборчому бюлетені не було гідної альтернативи. (За нашими підрахунками, його справжній результат у столиці був ближче до 35 відсотків.) Усі кандидати були схвалені Кремлем — від обридлих старих лідерів комуністів і націоналістів до нового обличчя мільярдера Михайла Прохорова (путінської креатури), допущеного до виборів, щоб відтягти на себе протестні голоси. Світові медіа прибули в Росію лише в день голосування й поїхали ледь не одразу після нього, проігнорувавши реальний стан корупції та репресій, що з неї виростають.
Оскільки росіяни вже втомилися від Путіна, залишалося подивитися, чи продовжить решта світу робити вигляд, що він є законно обраним керівником Росії. Президент Обама кілька днів почекав, але врешті зателефонував Путіну. За лаштунками була сучасна диктатура, але на сцені й далі йшла демократична вистава, і Обама грав у ній свою роль.
Це було не дивно, адже те, що сподівання адміністрації Обами будуть обдурені, я зрозумів іще раніше, у 2011 році. У березні до Москви прибув для переговорів віце-президент США Джо Байден, який згодом зустрівся зі мною та іншими членами опозиційного руху. Приїхавши до нас, віце-президент США був доволі схвильований після особистої зустрічі з володарем Кремля. Він сказав, що відійшов від сценарію й натиснув на Путіна, щоб той не балотувався в президенти знову, зі словами, що це виглядатиме жахливо й зашкодить конституційній цілісності Росії. З гордої поведінки Байдена та зніяковілого вигляду нового посла США Макфола випливало, що це не було частиною планового сигналу Білого Дому.