Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

6. Попри те, що можновладці ставилися до місцевого населення зі зневагою, наче до холопів, утримуваних коштом убогих місцевих служб, і жебраків, більша його частина голосувала за найбагатших олігархів України, які купують розкішні палаци й пентхауси по усій Європі. Мешканці Донбасу кляли «мафію» за високий рівень корупції, але не бачили «мафії» у себе перед очима у вигляді олігархів і Партії регіонів. Традиції патрон-клієнтських відносин з начальством і невисоке почуття ефективності були глибоко вкорінені, і вони продовжують впливати на відносини між мешканцями Донбасу та їхніми новими правителями, російськими маріонетками. Український журналіст, який потрапив у полон до окупантів і працював разом із засудженими місцевими мешканцями на примусових роботах, розповідав: «Їх б’ють, забирають авто, відбирають майно, а вони все одно за “ЛНР”. Це парадокс, який для мене був несподіванкою»[741].

7. Вдавшись до страйку в 1989 році, донбаські шахтарі «дезавуювали джерело власної привілейованої ідентичності як еліти трудящих»[742]. Їхній життєвий рівень драматично впав у 1990–2000-х роках, коли копальні зажили лихої слави особливо небезпечного місця роботи, а Україна посіла друге місце у світі за рівнем аварійності після Китаю.

8. Російську мову тут вважають мовою модерності та радянської влади. На Донбасі та у Криму після 1991 року не відбулося такого розширення мережі закладів україномовної освіти, як в інших регіонах сходу та півдня України. Станом на 2010 рік у Донецьку працювало 36 україномовних шкіл, що становило близько чверті від загальної кількості, але цей показник знову пішов донизу за президентства Януковича. За роки війни державна мова істотно зміцнила свої позиції на підконтрольних українському урядові територіях Луганщини (65% у 2016/17 навчальному році) та Донеччини (59%). Її все ще менше, ніж у Запорізькій (75%) та Дніпропетровській (81%) областях, але все ж набагато більше, ніж перед 2014 роком[743].