Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська
- Автор: Бура Дар’я, Красовицький Олександр
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9500-8
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська». Краткое содержание книги:
Сухі інформаційні рядки зведень проілюстровані свідченнями безпосередніх учасників подій, процитованих з книг-хронік, що вийшли раніше у видавництві «Фоліо». Долучені спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, про новітніх героїв, хто заплатив найдорожчу ціну за спокій і добробут українців.
Ця книга — нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, і не можна забувати про тих, хто зі зброєю в руках фактично захищає благополуччя Європи.
Перший том «Від Майдану до Іловайська» тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» охоплює період з кінця лютого 2014 року до перших днів вересня 2014 року.
• За 4 липня у зоні АТО загинули 9 військових, 13 — поранені.
• На кордоні Росії з Луганською областю України зафіксовано колону бойової техніки.
• В Артемівську обстріляли будівлю міської прокуратури, в якій знаходився штаб сепаратистів.
Як повідомляє «Вечерний Бахмут», обстріл ймовірно скоїли два БТР-а, які прибули з боку траси Харків-Ростов.
міністр внутрішніх справ Арсен Аваков написав в коментарях на своїй Фейсбук-сторінці, що батальйон МВС «Артемівськ» здійснив розвідувальний рейд в Артемівськ. Він зазначив, що штаб «ДНР» в цьому місті знищено.
5 липня 2014 року
• Артем Шевченко «Слов’янськ. Початок війни»
ПЕРША ПЕРЕМОГА
Отже, у ніч на 5 липня 2014 року стався ніщівний розгром потужної бронегрупи противника з двома танками, кількома БМП і БМД, яка хотіла прорватися з майже оточеного міста через блокпост сил АТО № 5 на трасі Слов’янськ — Краматорськ. Здійснив його героїчний зведений гарнізон захисників: рота армійців-десантників 25-ї опдбр на чолі з Андрієм Ткачуком, взвод гвардійців-добровольців 2-го батальйону оперативного призначення НГУ під командуванням старшого лейтенанта Андрія Тірона та запорізькі міліціонери-спецпризначенці підполковника Олександра Панченка. І це попри те, що з бронетехніки у них було лише чотири БМД. Тобто сили противника були значно більші та потужніші. Перемогти нашим вдалося фактично лише зі зброєю піхоти: ворожу бронетехніку підривали й спалювали суто гранатометами та мінними загородженнями. А ще, поза сумнівом, сміливістю, кмітливістю і самовідданістю у тяжкому нічому бою. На відміну від танкової атаки ворога 26 червня на блокпост № 1 на Рибхозі, у ніч на 5 липня зведений підрозділ сил АТО на блокпосту № 5 не лише не покинув позиції і не дав противнику прорватися, а й знищив фактично всю бронегрупу ворога. Такі змішані армійсько-гвардійско-міліцейські підрозділи на блокпостах, зрештою, довели свою ефективність.
Микола Балан, позивний «Крим», генерал-лейтенант, командувач Національної гвардії України, у липні 2014-го — заступник командувача НГУ:
— Командири між собою відпрацьовували взаємодію, підтримували один одного, вчилися один в одного. Я насправді в цьому нічого поганого не бачу. Там ніхто не ділив: свій — чужий, любий — нелюбий, рідний — нерідний. Це, якщо нема чого робити, то «великі» командири, генерали могли ділитися на своїх — несвоїх, рідних — нерідних, а в такій ситуації не розбирали — усі підтримували один одного. Я вважаю, що таке «змішане» несення служби, по-перше, є досить ефективним. По-друге, якщо розмежувати функції, то міліція, нині — поліція, має право зупиняти, перевіряти документи, складати той чи інший протокол, брати участь у так званих стабілізаційних діях, що не можуть робити військовослужбовці ЗСУ. Збройні сили мають певну навченість, вогневу міць, можуть прикрити. Усе таки бронетехніки — тих самих БТР і БМД — було більше в ЗСУ. Нацгвардія, хоч і військовий підрозділ, але із правоохоронними функціями: має право зупинки автотранспорту, огляду, обшуку. Зараз ввели єдину систему, базу даних, і з нею можна було також працювати. Гвардійці її так само мали. Я вважаю це позитивним.
Проте, якби не цей розгром на п’ятому блокпосту, то загалом нічний вихід усього великого угруповання бойовиків із міста проминув би для них майже без втрат. Чому це стало можливим? Ватажок терористів Гіркін визнавав у численних своїх інтерв’ю російським пропагандистам, що протягом останніх днів перед виходом, розуміючи його невідворотність через дедалі щільніше кільце облоги силами АТО, удавався до військових хитрощів. Під час спілкування відкритими каналами зв’язку зі своїми спільниками, ватажками загонів бойовиків, він умисно удавав жертовну готовність обороняти місто до останнього. Бо знав про щільний моніторинг українськими спецслужбами за допомогою технічних засобів перехоплення зв’язку всього мобільного трафіку в Слов’янську і навколо міста. І треба віддати належне, йому це вдалося. Основні сили бойовиків разом із цивільними, які їх відверто підтримували, вийшли з міста фактично без втрат шістьма невеликими колонами, які потім об’єдналася в одну велику, через район Черевківка польовими дорогами у Краматорськ.
Віктор Муженко, позивний «Грім», генерал армії, начальник Генштабу — Головнокомандувач ЗСУ (липень, 2014 — травень, 2019):
— Уже вони не дозволяли собі великих скупчень живої сили, бо розуміли, що будь-яке скупчення одразу являє для них загрозу реального знищення нами. Щодо сприйняття українським суспільством цієї події, то, дійсно, це була перемога. Мова про те, що хтось там вийшов, і ми не досягли того, що планували, уже пішла набагато пізніше. І досьогодні існують різні версії цього виходу. Хто знав, що буде ворожа колона виходити — чому нам не повідомили? У нас тоді такої інформації не було. Взагалі всі рішення тоді приймалися з мінімумом розвідувальної інформації, виходячи з особистого бачення, особистих прогнозів, із можливої тактики дій противника і можливої кількості особового складу того угруповання, яке могло нам протидіяти.