Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська
- Автор: Бура Дар’я, Красовицький Олександр
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9500-8
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська». Краткое содержание книги:
Сухі інформаційні рядки зведень проілюстровані свідченнями безпосередніх учасників подій, процитованих з книг-хронік, що вийшли раніше у видавництві «Фоліо». Долучені спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, про новітніх героїв, хто заплатив найдорожчу ціну за спокій і добробут українців.
Ця книга — нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, і не можна забувати про тих, хто зі зброєю в руках фактично захищає благополуччя Європи.
Перший том «Від Майдану до Іловайська» тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» охоплює період з кінця лютого 2014 року до перших днів вересня 2014 року.
— Змінивши позицію, ми попрямували в район Миколаївки. По дорозі нашу колону зустрів «ведмедик» (на військовому сленгу — танк) однієї з мотопіхотних бригад з позивним «Сокіл» і пара БТР аеромобілістів. Виходячи з «зеленки» ми потрапили під обстріл, зав’язався бій, противник був вибитий з посадки, яку ми відразу ж і зайняли. Далі пішов спуск в саму Миколаївки. Першим заходив «ведмедик», за ним пара БТР-80, після БМД-1 і «Реостат» (машина керування вогнем артілерії, — авт.), а вже за ними автомобільна техніка. Спускалися по вузькому серпантину, з початку не зустрічаючи опору, поки не дійшли до стін ТЕС, звернувши в саме місто. Нас почали обстрілювати з «стрелкотні» (на військовому сленгу — стрілецької зброї, — авт.). Танк 64ка і піхота, сховавшись за машинами, почали працювати по вікнах станції, поки 80кі просувалися далі. Попаданням з РПГ зупинили передній БТР, той загорівся, але силами екіпажу була погашена, загинув боєць. Було прийнято рішення відійти. Тим самим серпантином, що прикривається танком, ми вийшли на висоту, звідки почали перестрілювались із засілими в ТЕС бойовиками. Незабаром туди ж заповз танк. Противник трохи вщух, але будь-які спроби висунутися в сторону ТЕС викликали у відповідь вогонь. Бій припинився, і ми зайняли оборону. Вранці після артпідготовки і авіаудару почався новий штурм. Противник спробував сховатися на під’їхавших мікроавтобусах, проте це йому не вдалося, і йти довелося своїм ходом. По суті, з цього моменту Миколаївка була залишена сепаратистами.
У підвалі ТЕС були знайдені робочі, ховалися там від вогню, разом з ними були і ополченці, яких відразу ж видали нам. На іншій околиці міста ми вийшли на базу противника, кинуту, по всій видимості, в поспіху. Там була залишена частина боєприпасів, книги закріплення зброї і інша «робоча» документація.
У боксі стояли розібрані іномарки. Одна, джип, з простреленою лобовухою. У кухні була залишена їжа, так само був знайдений 120-мм міномет і боєкомплект до нього. Крім того, було кілька бочок тротилу. Що збиралися підривати — загадка. Наша група зупинилася на блоці, в той час як взвод БМД і «Реостат» були відправлені на висоту, де у противника була позиція ПЗРК і табір. До того моменту там вже стояли суміжники. Піднявшись на висоту, перше, що ми побачили, — величезну яму і сидить в ній БТР з відірваним колесом. Благо, що обійшлося без загиблих. Трохи віддалік стояв другий — цілий. У цьому таборі так само були трофеї — ДШК, трохи боєприпасів, РПГ-22. Противник кинув багато особистого майна. Сапери обійшли позицію на предмет вибухонебезпечного барахла, знявши кілька протитанкових і протипіхотних мін, а також розтяжок. Ближче до ночі до нас піднявся Кетлі забирати БТР-80. Зачепивши коробочку, він розвернувся і... розміновував заднім колесом останню міну. Урал — в непотріб, запчастини розкидані по всьому полю. Водій відбувся розбитою головою, інших постраждалих не було. По суті, на цьому і закінчився епізод з штурмом Миколаївки...
Віталій Сатаренко, позивний «Щит», майор поліції, у липні 2014-го — командир батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Київ-1» ГУМВС у м. Києві:
— Усе розпочалося з Миколаївки 2 липня й тривало три дні. Це перше для нашого підрозділу бойове завдання, перший справжній бій, у якому взяли участь наші хлопці. Це було бойове хрещення. Спільно з десантниками й іншими армійськими підрозділами на третій день ми зайшли в Миколаївку. Активний бій був у десантників. Ми ж відсікали та зачищали рештки сепаратистів, які намагались прорватися.
Перед входом у Миколаївку нам видали бронежилети, які привезли з Ізюмського райвідділу міліції. Вони були як два мішки, скріплені брезентовими лямками й страшенно незручні, їх обмотували скотчем, але пластини все одно прорізали ці мішки та випадали. Після другого дня мої хлопці відійшли та поцілили в цю пластину з пістолета з десяти метрів і побачили, що навіть з такої відстані пластина пробивається наскрізь. Приховати це було неможливо, адже ми всі жили в одному полі, й про це дізнались усі. І тут виникла доволі абсурдна ситуація: з одного боку є наказ — без бронежилета не виходити. З іншого — в цьому мало сенсу, коли бронежилет прострілюється. Тоді я відав наказ, щоб ті, у кого є бронежилети, вийшли зі строю й наказав більше їх не вдягати. Завдання, які стояли тоді в Миколаївці, передбачали абсолютну мобільність, тому бігти й тримати в одній руці автомат, а в другій — пластини бронежилету, що випадають, було зовсім не цікаво. Я передбачав, що багато хлопців боятимуться за своє життя, але таких не було.