Червоногрудка

— Можливо.

— Не можливо, а напевно. Ти хочеш усього.

— І що з цього виходить?

— «Що з цього виходить»? Це ти мені поясни, «що з цього виходить», Ракеле. За кілька днів я виїжджаю до якогось шведського глухого закутка. Я людина невибаглива — просто хочу знати, чи буде, до чого повертатися восени.

їхні очі зустрілись, цього разу він зміг утримати її погляд. Вони довго дивилися одне на одного, і врешті-решт Ракель відклала меню вбік.

— Вибач. Мені не хотілося, щоб так вийшло. Розумію, це звучить дико, але… альтернативи немає.

— Що за альтернатива?

— Зробити те, що мені хочеться. Поїхати з тобою додому, роздягнути тебе і кохати тебе всю ніч.

Останні слова вона прошепотіла тихо і швидко. Нібито вона могла скільки завгодно довго не говорити їх, — але сказати їх можна було лише так. Прямо і відверто.

— А друга ніч? — запитав Харрі. — А решта ночей? Завтра, післязавтра, і за тиждень, і…

— Припини! — Вона сердито насупилася. — Ти повинен зрозуміти, Харрі. Це неможливо.

— Ну звісно ж. — Харрі дістав сигарету і закурив. Він дозволив Ракелі провести рукою по його щоці, губах. Обережний дотик відчувався як ляпас і відзивався німим болем.

— Річ не в тобі, Харрі. Якось я подумала, що один раз можна. Зважила всі «за» і «проти». Це стосунки двох дорослих людей. І більше вони нікого не обходять. Це ні до чого не зобов’язувало. До того ж з чоловіком, який подобається мені більше, ніж будь-хто з того часу… з того часу, як я розлучилася з Олеговим батьком. Тому я знаю, що одним разом справа не кінчиться. А це… це неможливо.

Ракель замовкла.

— Це через те, що Олегів батько був алкоголіком? — поцікавився Харрі.

— Чому ти про це запитуєш?

— Не знаю. Це могло б пояснити, чому ти не хочеш зі мною зв’язуватися. Не в сенсі, що ти вже досить пожила з алкашем, аби зрозуміти, що я — поганий варіант, але…

Ракель поклала свою руку на його.

— Ти зовсім не поганий варіант, Харрі. Не в цьому річ.

— А в чому тоді?

— Ми бачимося востаннє. Ось у чому річ. Ми не будемо більше зустрічатись.

Вона поглянула на нього. Тепер Харрі зрозумів. Сльози, які блищали в кутиках її очей, були не від сміху.

— І це все? — Харрі спробував посміхнутися. — Чи ти, як і всі у СБП, засекречена?

Ракель кивнула.

До їхнього столика підійшов офіціант, але, очевидячки зрозумівши, що зробив це невчасно, знову одійшов.

Ракель відкрила рот, збираючись щось сказати. Харрі побачив, що вона ладна заплакати. Ракель закусила нижню губу, поклала на стіл серветку, ривком відсунула стілець, підвелася і, ні слова не кажучи, пішла. Харрі сидів і дивився на серветку. Мабуть, вона довго стискала її в руці, подумав він. Серветка, зібгана жмутом. Харрі довго дивився на кульку, а та розгорталась, ніби біла паперова квітка.