Слідами вигнанця
- Автор: Угаров Григор
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Иван Иванович Билык
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Слідами вигнанця». Краткое содержание книги:
Ув'язненого болгарського революціонера Балканова турецькі власті продають шукачам діамантів у Африку. Син Балканова Павел вирушає на розшуки батька. Повість знайомить нас з історією і культурою Африки, її природою, населенням. Книжка цікава за фабулою, пізнавальна й виховна.
Лише зійшовши на крутий, вкритий лісом схил, носії озирнулись. Мукасекери, стирлувавшись юрбою, про щось запекло сперечалися, збуджено вимахуючи руками. Кроків за сто від юрби сидів вождь, а навколо нього метушився чаклун. Він виторохкував тиковкою, стрибав круг Саби вихилясом, збирав якесь каміннячко й щось вигукував. Очевидячки, заклинав доброго духа допомогти племені.
Канатними драбинами вгору-вниз шастали жінки й діти, з помостів звисали голови дідів та бабів. Усі злякано позирали то на вождя з чаклуном, то на чоловіків, що жваво сперечались осторонь.
РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ
Навздогін за бранкою. Страуси. Слон — тварина мстива. Бій у лісі. Зачарована хмара. Гумба-гумба мертвий
Молода дівчина з племені гаубау мчала, мов прудконога сарна. Її тонка й гнучка постать спритно продиралась поміж чагарями, невтомні ноги здіймали рудувату куряву.
Мандрівники були ще на перевалі, а дівчина вже збігала в долину. Ніхто не міг перейняти її, бо не було іншої стежини. А стежини тубільці здебільша прокладають навпростець: згори вниз і знизу — просто вгору. Обабіч росли низькі кущі, колюча акація та кротони, чиє листя, помережане яскравими смужками, надавало спадистому схилові особливої краси та мальовничості.
Даремно Домбо гукав дівчині, щоб зупинилася й зачекала добру білу людину. Негритянка летіла стрілою. Тільки коли-не-коли зупинялася й рвучко озиралась, а тоді знову, нахилившись уперед, бігла далі. Здавалось, її ноги й землі не торкаються.
Капоко зробив останню спробу зупинити втікачку. Злізши на горбок, він наставив долоні й гукнув могутнім молодим басом. Голос розітнув тишу й покотився луною. Дівчина притишила ходу, на мить завагалась і стала. Потім низько нахилилася додолу й пильно почала до чогось придивлятись. Але наступну мить знову схопилася й зникла в молодому банановому гаю…
Сумно глянувши їй услід, Павел зітхнув і запалив цигарку.
Коли мандрівники вже зійшли в долину, на перевалі промайнули якихось дві цяточки, потім їх стало три, чотири, п'ять…
Павел навів бінокль — мукасекери! Незабаром гора потемніла від люду. Вони йшли мовчки, не здіймаючи галасу, настовбурчившись списами, — немов рухавсь молодий бамбуковий гай. Пташине пір'я майоріло на вітрі яскравими барвами, й лишали проти сонця чорні тіла.
Мандрівники увійшли в ліс. На чистому тлі блакитного неба гарно вимальовувалось химерне листя пальм. Деякі дерева були ще оздоблені рясними кетягами цвіту, але пелюстки вже зблякли й почали присихати. Високо здіймались угору арекові пальми, що їх тубільці дуже цінують, виготовляючи з них свою улюблену жуйку.
Часом траплялися самітники баобаби з дебелими сивими стовбурами в десять-п'ятнадцять обхватів. На їхньому куцому галуззі листя ще не зів'яло, й досі пишались квітки, які за своєю формою, розмірами, кольором, ба навіть пахощами, нагадують звичайну лілею. Вітер бавився тими квітками, що звисали з гілок на тонких довгих ніжках. Здалеку здається, наче баобабові стовбури міцні й тверді, але насправді їхня деревина швидше нагадує волокняву повстяну масу, яка вгинається під ударом сокири. З молоденьких листочків баобаба тубільці варять зелену кашу, а зі стовбурів смичуть міцні нитки, з яких плетуть рогожі, набедреники, сучать мотузки та волосінь для вудок…
На тлі синього неба вимальовувалось громаддя гір.
Дороги лишалося на якийсь день!
З кожного узвишшя Павел удивлявся вдалину, жадібними очима шукаючи таку незнайому й таку любу серцеві країну гаубау. Ця таємнича земля вабила його до себе, як самітний острівець у відкритому морі вабить потерпільця корабельної катастрофи.
Раптом Капоко, який вів перед валки, зупинився й підозріливо озирнувсь.
— Гумба-гумба! — злякано проказав він і застережливо свиснув.
— Гумба-гумба! — прошепотіли й Гама з Лією.
З гори й справді сунув слон, а за ним чалапало маленьке, схоже на колобок, слоненя.
Тварини були ще далеко, але це аніскіле не втішало тубільців.
Слон, здоровезний, уже старий, укритий темною шкірою-бронею, ступав важко, вимахував хоботом на всі боки, мимохідь зриваючи вершечки акацій, але очі його нишпорили далеко попереду. Маля. підтюпцем бігло поруч, пленталось у ногах, чухало боки об стовбури акацій, поскубувало листячко, відставало, потім навскаки наздоганяло старого слона.
Носії, збившись до гурту, перешіптувались і один по одному діставали з-за набедреників леза асагеїв.