Чаликушу

На фотокартку молочного брата Решіт-бея теж неможливо було дивитися, щоб не зареготати. Справжнісінький тобі молла в шароварах і чалмі. Але була й інша фотокартка. Цей самий пан був депутат, отже, знявся у фраці й з моноклем.

Молла, витріщивши очі, сердито зирив на депутата, а депутат насмішкувато поглядав на моллу. Я розреготалася, мов дурна, хапала Сабагат за руку, щоб вона не перегортала. Фергунде залюбки жартувала:

— Феріде-ханим, хочете заміж? Будете дружиною такій відомій особі. До того ж він саме розлучився з першою дружиною й шукає панночку на європейський лад, аякже, щоб була гідна депутата.

Я, заливаючись, одійшла від столу й відповіла;

— Фергунде, сідайте й негайно пишіть листа. Я згодна. Якщо навіть не матиму щастя, то принаймні нарегочуся вже за все життя.

Сабагат перекинула ще одну сторінку й кивнула мені:

— Феріде-ханим, боюся, що, побачивши цю фотокартку, ви дасте одкоша навіть депутату.

— Леле, який красень! — зойкнули в один голос гості, сплеснувши руками, почали кликати мене.

— Дарма, — промовила я, підходячи до столу, — хто б він не був, депутатом я не поступлюся.

Та ледве-но схилилася я над тим альбомом, як знову зойкнула з подивом. З альбома мені усміхався Кямран.

Тепер Сабагат вже не жартувала, навпаки, пояснювала серйозно і з захопленням:

— Цей пан — чоловік моєї тітки Мюневвер. Вони одружилися торік навесні, ми тоді були в Стамбулі. Якби ви його тільки побачили. В житті він в тисячу разів вродливіший! Там такі очі! Ніс! Та це що, я скажу вам хіба таке! Кажуть, він понад усе кохав свою двоюрідну сестру. Таку собі невеличку, вередливу й дуже манірну дівчину. їй навіть прізвисько дали за це, здається, Чаликушу. І ось ця Чаликушу відмовила йому. Серце не приневолиш… За день до весілля вона втекла з дому, кудись на чужину. Кямран-бей нічого не їв, все марнів та чекав. Сердега не розумів, що коли вона втекла напередодні весілля, то вже не повернеться. Я була на обряді цілування рук. Коли моя тітка Мюневвер підійшла до свекрухи, та не втрималася й заридала, мов дитина. Либонь, згадала ту дивну Чаликушу.

Я слухала цю розповідь мовчки й незрушно, злігши на рояль, що стояв позаду. А Кямран все дивився на мене з альбома й усміхався.

— А де ж серце?! — вихопилося в мене.

Сабагат повернулася до мене:

— Правду кажете, Феріде-ханим. Вона не змогла бути вірною такому красеню, такому милому юнакові. Та дівчина й справді не має серця, інакше не скажеш.

Кямране, ти ненависний мені. Якби це було не так, то я, почувши про твоє весілля, заридала б і знепритомніла. А я ще ніколи в житті не сміялася так, як сьогодні,?а не звеселяла гостей. Цей день я назвала б найщасливішим, якби за кілька годин не трапилася мені одна нещаслива пригода.

Надвечір дощ ущух, і ми вийшли на прогулянку. Коли ми йшли край бурхливої річечки, хтось вигукнув, побачивши по той бік хризантему: