Повернутися дощем
- Автор: Талан Светлана
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1474-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Повернутися дощем». Краткое содержание книги:
— Нічого собі! — вигукнув Малий. — Метал як друшляк від куль. Я такого ще не бачив!
— Якщо є розбита техніка, то мають бути і люди. Логічно? — спитав Кабан.
— Але де вони? Пішли далі? — припустив Злий. — Треба все оглянути, тільки обережно, бо ще свої постріляють.
Довго шукати не довелося. За кілька кроків вони знайшли сімох вбитих солдатів.
— Схоже хлопці були поранені, а їх тупо добили, — сказав Мона. — Бо в кожного є поранення і прострелена голова. Тварюки!
Хлопці перевірили кишені — документів у вбитих не було, але шеврони вказували, що вони були українськими бійцями.
— Усе забрали: телефони, документи, зброю, — просичав Злий. — Наволоч! Ненавиджу!
— Треба їх поховати, — сказав Малий. — Не залишати ж їх, щоб собаки та звірі розтягли.
— Двоногі звірі попрацювали до цього, — сказав Злий. — Якщо ми почнемо ножами довбати землю, це затягнеться надовго. До того ж ми не запам’ятаємо це місце.
— То що ж робити?
— Складемо трупи докупи і накриємо гілками. Сподіваюсь, наші згодом заберуть їх для поховання.
Коли трупи бійців були надійно приховані сухим гіллям, Злий запропонував подзвонити побратимам:
— За моїми підрахунками, незабаром ми повинні зустрітися на річці Кальміус. Сподіваюсь, що хоч один мобільник живий.
— Аби лише був зв’язок, — сказав Мона, дістаючи телефон.
Злий з’ясував, що хлопці дійсно чекають на групи, які підтягуються в умовлене місце на Кальміусі, до якого лишалося кілька кілометрів.
— Дай телефон, — попросив Геник, — зроблю один короткий дзвінок.
Він набрав номер матері, але з нею не було зв’язку, тоді Гена подзвонив Улі, та дівчина не відповідала. Спробував ще раз — марно.
— Чому надувся? — спитав Злий.
— Уля не відповідає.
— Сподівайся на краще, — підбадьорив він і дав команду: — По конях, хлопці. Залишилося недовго, а там води — ціла річка! Пий — не хочу!
Насті пощастило: її вже кілька днів поспіль відправляли на роботу до громадської їдальні, де вона могла митися і прати одяг, а також спілкуватися з Алісою. Щоправда, колишня подруга дуже переймалася тим, щоб її чоловік та на роботі не дізналися, що вона допомагає Насті.
— Усе за планом! — радісно сповістила Аліса. — Мій сусід афганець погодився вам допомогти. Він уже переговорив з керівництвом, і йому пообіцяли вас звільнити.
— Невже?! — вирвалося радісне в Насті.
— Ну, не просто так звільнити, а на когось обміняти, — пояснила Аліса. — Це забере трохи часу, але впевнена, що все буде добре. Він зв’язався з волонтерами з України, і вони шукають, на кого вас обміняти.
— Тобто вже йдуть перемовини?
— З його слів так. Насте, прошу: дай слово, що мій чоловік ніколи не дізнається про мою допомогу, — попросила жінка.
— Алісо, скільки можна?! Невже я сама собі ворог і тобі теж?
— Може, подзвонити твоїй матері? Чи попросити Аллу з’їздити до неї в село?
Настя задумалась. Звичайно, мати змучилась від чекання та невідомості. А якщо зірвуться перемовини? Не зможуть їх обміняти? Вона вирішила, що буде краще, коли мати знатиме принаймні, що вона жива.
— Гаразд, — сказала вона Алісі наприкінці робочого дня. — Нехай Аллочка все розповість мамі. Попроси її дізнатися, як там Іванка і Геник. Добре?
— Домовились. Не знаю, чи будуть тебе надалі сюди присилати, — сказала Аліса. — Охоронець на нас косо дивиться.
За вечерею Настя розповіла про добрі новини Вадиму.
— Нас скоро звільнять! — посміхнулась вона йому щасливо.
— Будемо сподіватися, — стримано відповів Вадим.
До їхньої камери підселили людей. Спочатку привели жінок, і з’ясувалося, що в камері чотири на чотири метри разом з Настею і Вадимом житимуть шістнадцять жінок різного віку: від дівчини, яку заарештували за проституцію, до сімдесятидворічної бабці.
— А вас за що затримали? — поцікавилася в неї Настя.
Старенька перелякано озирнулася, притисла до себе матрац і закліпала очима. Скидалося на те, що бабця взагалі не розуміє, що з нею і де вона.
— Будете сміятися, але її затримали за підозрою в коригуванні вогню, — хихикнула дівчина з густо нафарбованими очима. — Схоже, стара взагалі тю-тю, — вона покрутила пальцем біля скроні. — Мене, до речі, звати Аліною.
— Невже не зрозуміло, що вона не могла бути коригувальником?!