Блакитне мереживо долі
- Автор: Тайлер Энн
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-75-3
- Переводчик: Анастасия Климова
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Блакитне мереживо долі». Краткое содержание книги:
— Я нікому не казала.
Для себе він вирішив, що більше з нею не зустрінеться, але в обличчя їй не сказав — вона почала б плакати і благати передумати. Лінні могла так пристати, що не відчепишся. Вона любила постійно повторювати, яке велике у них кохання, клялася, що нестямно його кохає. При цьому він ні про яке кохання не говорив. Для неї це все було у новинку, як він не зрозумів? Господи, зв’язався з дитиною і повірити тепер не міг, що був таким сліпим.
Вони склали ковдру, сіли у вантажівку і Джуніор мовчки повіз її додому. Лінні говорила безперестанку про свого брата і вечірку на честь завершення школи. Під’їхавши до аптеки, він сказав, що завтра зустрітися з нею не зможе, оскільки пообіцяв допомогти батькові. І їй не здалося дивним, що він допомагатиме батькові навіть уночі.
— Тоді, може, післязавтра? — запитала вона.
— Побачимо.
— Але як я знатиму?
— Я зв’яжуся з тобою, щойно звільнюся, добре?
— Ох, Джуніоре, я буду сумувати за тобою! — і вона накинулася на нього з обіймами. Він відхилився.
— Тобі вже треба йти, — сказав він.
Звичайно, він із нею не зв’язувався. Цікаво, як вона думала, він це зробить, якщо він сам заборонив залучати у їхню історію інших людей. Тому він, нікуди не виходячи, сидів на своїй території під Перрівіллем — 80 соток червоної глини, огородженої парканом і трикімнатна халупа, у якій він жив із батьком і останнім неодруженим братом.
Так вийшло, що у них і справді була робота на тому тижні — міняли дах сараю у жінки на їхній вулиці. Вони виїжджали вранці у фургоні, взявши із собою відерце пахти і кукурудзяні коржики, випускали мула на пасовище місіс Ганікатт, підіймалися на дах і працювали цілий день на сонці.
Усе, що Джуніор зміг зробити ввечері ― насилу повечеряти і лягти спати. Його брат Джиммі займався приготуванням їжі після смерті мами — смажив дичину, яку вони приносили з полювання. Уже о восьмій чи о восьмій тридцять вони лягали спати.
Три дні підряд вони так працювали, тому Джуніор не мав часу навіть думати про Лінні Мей. Якось Джиммі спитав, чи не хоче Джуніор поїхати у місто познайомитися з дівчатами, але Джуніор відмовився. Не через Лінні, ні, просто втомився.
Із дахом вони покінчили, й іншої роботи не було. Джуніор цілий день просидів удома, нудьгував, а батько злився. Тож він вирішив наступного дня піти на дереворізню і запитати, чи немає для нього роботи. Там звикли, що він іноді до них приходив, допомога завжди була потрібна.
Він сидів на сходах із собаками і курив — сутінки ще не настали, мухи хаотично кружляли на подвір’ї. Аж раптом до них під’їхав невідомий Chevrolet, за кермом якого сидів хлопець у кепці з магазину насіння. З машини вийшла дівчина і впевнено пішла до нього.
— Привіт, Джуніоре, — сказала вона.
Це була одна з близнючок Моффат. Собаки насторожено підняли голови, але потім опустили.
— І тобі привіт, — сказав він.
Імені він не знав, бо дівчата були схожі і він міг їх переплутати. Вона передала йому якийсь папірець. Джуніор розгорнув його, але читати вже було складно.
— Що це? — спитав він.
— Це від Лінні.
Він підніс папірець під світло ліхтарика. «Джуніоре, нам потрібно поговорити. Нехай Моффати підвезуть тебе до мого будинку», — йшлося у записці.
У нього враз похололо у грудях. Коли дівчина пише «нам потрібно поговорити» це може означати лише одне…
Підсвідомо він уже думав про те, як і куди йому бігти до того, як Лінні винесе йому довічний вирок. Але одна з близнючок сказала:
— То ти їдеш?
— Що, зараз?
— Зараз, ми тебе підвеземо.
— Гаразд, — сказав він, встаючи, — поїхали.
Він загасив сигарету і пішов за дівчиною до машини. Дівчина сіла попереду, залишивши йому місце позаду — з іншою близнючкою.
— Привіт, Джуніоре, — сказала вона.
— Привіт.
— Ти знайомий із нашим братом Фредді?
— Привіт, Фредді, — сказав Джуніор, хоча ніколи у житті його не бачив.
Фредді щось пробуркотів у відповідь, потім перемкнув передачу, і машина поїхала у напрямку дороги Севенмайл.
Джуніор розумів, що треба щось сказати хоча б із ввічливості, але міг думати лише про одне: що йому скаже Лінні і що він буде робити. Звичайно, він не буде вмикати покидька і вдавати, що він тут ні до чого, хоча така думка промайнула у голові.
— Батьки Лінні влаштовують сьогодні вечірку на честь Кліфа, — сказала одна з близнючок.
— Хто такий Кліф?
— Це брат Лінні, він закінчив восьмий клас.