Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет

— Ні, ні! — зі жвавістю заперечив сер Генрі. — Я із задоволенням приймаю всі ваші умови. Я вирішив за всяку ціну вирушити на пошуки брата і від свого наміру не відступлюся. Беручи до уваги ваш досвід і виняткову обізнаність у справі, яка мене цікавить, я готовий заплатити вам іще більше.

— Тоді жаль, що мені не спало на думку попросити більше, — сказав я, — але своїх слів я ніколи назад не беру. А тепер скажу вам, із яких причин я вирішив іти з вами в таку далеку й небезпечну дорогу. Перш за все, панове, повинен вам сказати, що всі ці дні я приглядався до вас, і не сприйміть за зухвалість із мого боку, якщо скажу, що ви обидва мені дуже подобаєтеся. Я упевнений, що ми чудово підемо в одній запряжці. А коли збираєшся у таку довгу Дорогу, це дуже важливо. Що стосується самої подорожі — я маю на увазі нашу спробу перейти Сулейманові гори, скажу вам прямо, панове, що навряд чи ми вернемося звідти живі. Яка була доля старого да Сильвестра триста років тому? Яка доля спіткала його нащадка двадцять років тому? І яка доля вашого брата? Скажу вам відверто, панове, я упевнений, що нас жде таке ж.

Я зупинився, щоб подивитися, яке враження справили мої слова. Мені здалося, що капітан Гуд був трохи стривожений; обличчя сера Генрі навіть не здригнулося.

— Ми повинні ризикнути, — сказав він своїм звичайним спокійним тоном.

— Вам може здатися дивним, — вів далі я, — що, передбачаючи такий кінець нашої подорожі, я все ж не відмовляюся йти з вами, тим більше, що людина я несмілива. Але на це є дві причини. По-перше, я фаталіст і переконаний, що мою смертну годину визначено незалежно від моїх вчинків і бажань. І якщо мені суджено йти в Сулейманові гори і там загинути, це означає, що так призначено мені долею. Звичайно, всемогутній Господь знає, що він збирається зі мною робити, тому мені самому не треба про це турбуватися. По-друге, я людина бідна. Незважаючи на те що я займаюся полюванням майже сорок років, я нічого не накопичив, оскільки моїх заробітків вистачає мені тільки на життя. Ви, звичайно, знаєте, панове, що полювання на слонів — справа небезпечна, і люди, які займаються цим ремеслом, живуть у середньому чотири-п’ять років. Я ж ці встановлені строки перевищив майже в сім разів і тому думаю, що година моєї смерті не така уже далека. Якщо я загину на полюванні, то після виплати моїх боргів мій син Гаррі, котрому ще треба вчитися, щоби стати на ноги, залишиться без усіляких засобів на існування. Якщо ж я вирушу з вами, він буде забезпечений на п’ять років. Ось вам коротко мої міркування.